У нас, при відсутності компетентного експертного товариства, легко прокладати кабелі та дроти маніпулятивного контролю. Перетворювати специфічні поняття та гасла на інструменти задурювання, а населення – на колективного «песика Павлова», котрий мусить згідно гавкати в той момент, коли влада запалює перед ним чергову пропагандистську «лампочку».
От маємо ситуацію: народ біднішає. З кожним місяцем звужує собі списки дозволеного. Чиновницько-барижна сволота, яка не обмежує себе ні в чому, починає через свої ЗМІ транслювати заяложений меседж: «Ви бідні, зате ви духовні! Плекаймо духовність, рятуймо основи!».
Здається, нічого нового. У північного сусіда про таке співали завжди. Там це називають «духовными скрепами». Дехто посміхнеться: мовляв, нічого шкідливого, звичайне собі словоблуддя. Проте, у всьому є подвійне, якщо не потрійне дно.
Розберемо основу згаданого пропагандистського меседжу – улюблений певними колами мем «духовність». Цікавий вже тим, що за ним, як виглядає, немає жодного конкретного сенсу. Що таке «духовність»? Усталений переклад англійського «spirituality»? Субстрат нематеріального? Слово-замінник для позначення складних структур на кордоні культури й релігії?
Пропагандисти поясненнями не заморочуються. Спробуємо з’ясувати самі.
Англійська Вікіпедія подає таке: «Spirituality may refer to almost any kind of meaningful activity personal growth, or blissful experience». У перекладі: (як поняття) «духовність» можна застосувати до будь-якого виду осмисленої діяльності, до процесу особистого зростання та досвіду блаженства.
Тобто «духовність», за бажання, можна доткнути до всього як принагідне «бла-бла-бла».
Українська Вікіпедія подає дещо інакше: «Духовність – абстрактний іменник до слова «духовний». Як і слово-першооснова, духовність пов’язана з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом».
Але найбільш велемовною (як і слід було очікувати) є російська Вікіпедія: «Духовность – совокупность проявлений духа в мире и человеке. «Духовностью» часто называют объединяющие начала общества, выражаемые в виде моральных ценностей и традиций. Утверждается, что укрепление духовности осуществляется в процессе проповеди (увещания), просвещения, идейно-воспитательной или патриотической работы».
Як бачимо, автори російської статті про «духовність» чітко вказують на інструментальне (маніпулятивне) значення цього слова.
«Ідейно-виховна робота». В декого з тих, хто жив за радянських часів, це словосполучення може й блювотний спазм викликати.
Отже, як компенсацію за витягнені з нашої кишені гроші та повсюдне зубожіння нам пропонують інтенсивно та самовіддано плекати чи то «абстрактний іменник до слова «духовний»» чи то «сукупність проявів». І ніхто з численних претендентів на «вчителя нації» не опирається такій відвертій, повсюдній, тисячі разів трансльованій маніпуляції. Чому? Певно пам’ятають, чим закінчилася для львівської інтелектуалки Ірини Магдиш спроба (одна лише спроба!) критично подискутувати про місце клерикалів у культурі міста.
Пам’ятають і бояться.
Як показує контентний аналіз, слово «духовність» у нас часто-густо використовують для розмивання поняття «дух». Адже комусь дуже хочеться, щоби релігія в нас втратила своє правдиве значення зв’язку з Богом і умоглядно перетворилася на якесь «джерело моральних і суспільних норм», тобто на чергову ідеологію. Бо ж примудрився хтось ду-у-уже розумний назвати одне з бюрократичних утворень у Верховній Раді «Комітетом з питань культури і духовності».
Чиновникам і баригам мало влади над матеріальною частиною сущого? Бажають тримати під контролем ще й дух, попередньо побудувавши навколо нього ідеологему (а радше – декорацію для дурнів) під назвою «духовність»?
Питання риторичне.
Володимир Єшкілєв
Comments are closed.