Отже, ми знову увійшли до веселої доби розпродажу. Й мова тут піде не про палаци і землі, котрі вже виставляють на продаж потенційні емігранти, а про «дух розпродажу», який зі всіх актуальних духів якось так непомітно став у нас найактуальнішим. Привид ходить Україною, привид п’яного базару.
І якщо з овочами перемоги сталася технічна затримка, то плоди поразки продають вже тепер. Тут у нас є досвідчені майстри, які, за бажання, здатні капіталізувати все – й ті рискалі, що на них знову примудрилися наступити, і свіжу гулю на голові й несвіжих тарганів у голові, пише Єшкілєв.
Вартість поразок при «реалізації», як відомо, формують такі фактори, як співчуття, гра з настроями реваншу, прагнення абстрактної справедливості. Ну й той тихий сентимент, котрий виникає при спостереженні непозбувної бентеги. Себто, незборимої неуспішності ближнього.
Найближчій приклад регулярного продажу поразки – жебрацька субкультура, що нараховує тисячоліття. Можливо, той, хто кладе жебракові в долоню монетку, й сам десь здогадується, що людина в лахмітті не така вже й нужденна. Але ж все одно не відмовить собі у сентименті, у задоволенні здійснити акт самоствердження на заявленій (через простягнуту руку) поразці іншого.
Існують, як відомо, держави-жебрачки. Вони давно визнали, канонізували й закріпили міжнародними правовими актами свої поразки. А тепер успішно продають світові свої багатосерійні «лузеріади». Якщо ми не зійдемо з тих рейок, котрими котимося до феодального ладу, то також попадемо до жебрацького пулу. Власне, нам до нього вже недалеко.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про непрочитане в місті
Але поки що ми продаємо поразку самі собі. Тобто продаємо електоральну образу ображеному електоратові. А в комплекті з нею продаються збиті льотчики. Тому що окремо від електоральної образи їх, токсичних та жорстко юзаних, вже ніхто не купить. Лак владності з них зійшов, а інші переваги звелися до банального кешу.
Тут у нас вже тим сильно стурбувалися. Декому ввижається цілий десант збитих льотчиків, котрі з великими наплічниками, набитими долярами, висаджуються у Богом спасенній Галичині й забирають тут усі ті голоси, які до того працелюбно збирали місцеві політичні бджілки. Хтось уже вкривається холодним потом, уявляючи, як столичний пропагандистський туз весело криє валетів з китицями і дам у коралях.
Дехто вже зарядив тутешніх політтехнологів новими меседжами про те, що, мовляв, ніякий мальований націоналізм прийшлих пузанів не зможе конкурувати з нашим правдивим націоналізмом, настояним на дідівських мріях, етнічних шиболетах і кланових арканах. Що не в грошах щастя, а в тому, що тебе розуміють, свій до свого по своє, блаблабла.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про звуки і знаки
Тобто ми маємо не просто розпродаж поразки, а конкуруючі розпродажі. При тому одну поразку хочуть продавати оптом через зомбоящик, а плоди другої, судячи з усього, розносити від під’їзду до під’їзду. Й усе це – не очікуючи великих розпродажів перемоги.
Виглядає на те, що в Галичині невдовзі буде аншлаг. Сюди погребуть геть усі. Й ті, хто виграв, і ті, хто програв. І зашкварені, і свіжопофарбовані, і ретельно відмиті. І вовки, і вівці. І ті, які на своїй землі, і ті, яким не фіґ шо скупити стільки землі, скільки виставлять на продаж. А разом з цим карнавалом претендентів на владу сюди прийдуть легкі карнавальні заробітки та швидкі карнавальні коаліції.
Головне, щоби це нам усім не вилізло боком.
