Ми з приятелями сидимо у старій колибі, де на стінах доживають віку ведмежі та кабанячі шкури. Також старі, погризені міллю. Офіціант раз-у-раз помиляється з замовленням, приносячи нам чужі майонези і пересмажені шашлики. Приятелі нервуються, прислухаються до розмов за сусідніми столами. Там теревенять про політику. Нарешті на столі з’являються горщики з баношем, полумиски з бринзою та грибний суп.
Медитуючи над бринзою, один з приятелів каже:
«А знаєте, в мене виникла одна така фантазія. От якби якійсь Шустер зібрав за круглим столом Юлю, львівських Іру з Ірою та ще й Надю. І вони б поговорили, скажімо, про мову. Ото було б цікаво».
Усі мовчки на нього дивляться. Я пробую уявити такий круглий стіл і нічого круглого не уявляється. Нафіга, кажу, такі столи, де ніхто ні про що не домовиться. Хіба для цирку.
«Вся політика – цирк, – відривається від грибного навару інший приятель. – Якби не було цирку, ніхто б голосувати не ходив. В нас народ такий, до театру не привчений. У театрі дресированих мавп немає, по канату не ходять і говорять багато».
Той, що з бринзою, схвально киває. Пережувавши шкварки, каже, що політична фабрика має продукувати прості, зрозумілі образи та картинки. Народу, каже, філософія до одного місця. Йому треба, щоб морди били, кордони проривали та корів цілували. Робить паузу і наголошує: «Вся суть – в картинці. Даєш народу картинку, і він твій. Тексти їм до одного місця».
«В театрі – сцена, а в цирку – арена, – підхоплює любитель супів. – Відчуй різницю. Народ дратується від того, що простір не проглядається з усіх боків. Народ не любить, щоб були куліси. Бо ж усе найцікавіше – за кулісами. Там гроші ділять».
Я нагадую, що в цирку також є куліса. Мені ж розтлумачують, що в цирку вона невелика, затуляє лише вхід і виглядає швидше як портал з іншого простору. А театральні куліси тиснуть сцену з боків, і глядачам здається, що їм показують лише малий шматок дійства. Що їх дурять.
«Отож бо. В цирку під час номера актори за кулісу не забігають, чесно відпрацьовують все на арені, – вступає в розмову третій приятель. – Народ це вважає за щирість. І декорації не заважають. А головне – картинка. Клоуни, акробати – вони прості, жваві. Й жодного підтексту. А в театрі актори довго тримають паузи. Поки вони їх тримають, народ лізе до смартфонів подивитися, що там на Фейсбуці».
Я пропоную придумати цирковий символ для ситуації, в якій нині опинилася громада. Перебираємо варіанти. Хтось каже про битву слонів з бегемотами та щоб на їхніх спинах сиділи хтиві дівчата в бікіні. Більшістю голосів ця «звіромахія» визнається за недоречну.
Друга пропозиція – стрибки клоунів на велетенській кнопці – також не проходить. «Нудно, як у Верховній Раді», – зауважує любитель бринзи.
Врешті-решт більшість голосів набирає така сценка: шимпанзе, тримаючи здоровенну клізму, ганяє всією ареною за клоунами, але ті, покривлявшись досхочу, розбігаються в різні боки. Розлючене шимпанзе зупиняється в центрі арени, вставляє клізму собі, дико кричить. Грає бравурний марш, на арену вибігає зграя веселих песиків у бантиках і жилетках з відомими логотипами. Вони обтанцьовують мавпочку колом. Та продовжує свою сумну вправу. Гасне світло.
Володимир Єшкілєв
Comments are closed.