В політичних еліт звіряча вдача. Українська в тому плані відрізняється хіба що особливою підлістю. Владний звір лише здається неповоротким і вічно зайнятим переварюванням грошової маси. Його бюрократична повільність, коли він відчуває реальну тему або ж реальну небезпеку, миттєво зникає. махновщину
Владний звір накопичує ресурси для мисливського стрибка. Й він полює не на довіру електорату. Довіра – занадто примарна здобич. Владний звір прагне чогось реальнішого. Він полює на час, на ті роки й місяці перебування у владних кріслах, які приносять йому безумовну ренту у вигляді відсотків і відкатів з грошових потоків, міжнародних кредитів та державних підприємств. махновщину
Лінива доба владного звіра закінчується перед виборами. Напружуються невидимі м’язи фінансово-політичного тіла. Накопичені жирові ресурси переміщуються ближче до зубів і кигтів. Мозок починає працювати в напрямку стратегії полювання. Політична еліта знає, що її місце медом намазане. Є багато охочих перетворитися на владного звіра. Для того, щоби зберегти контролюючу позицію на наступні п’ять років, треба діяти.
Але проблема владного звіра в тому, що мурашня недовіри спустошила мисливські угіддя. Минули часи, коли можна було призначити собі головним опонентом мордатого комуніста, або ж клоуна, що косить під романтичного недоумка. І лохторат вже не бекає радісно, побачивши дядька у потертому піджаку, який щось там меле про споконвічні права та майбутнє щастя для «маленьких українців».
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про абсолютну еміграцію
Є, зрозуміло, невиліковні і невстигаючі, які вдесяте голосуватимуть за картонні дурілки. Є архаїчна система освіти, яка щорічно поповнює лави виборців молодими телепнями, що не здатні відрізнити традицій від забобонів. Є діти совка, готові продати свій голос за кульок з пліснявою крупою. Але й там уже попрацювала мурашня недовіри.
Українська політика загрузла в болоті мультиплікованої невизначеності. Усі спроби генералізувати настрої виборців за допомогою пропаганди наштовхуються на цинічні посмішки шановної публіки.
Владний звір відчуває це. Він радиться з політичними шаманами й ті кажуть: «Треба зробити так, щоби те, що заважає, нам допомогло». Шамани радять: якщо дорогу до хрусткого зеленого щастя заступила невизначеність, то треба зробити її союзником.
Владний звір робить ставку на керований хаос. Ударними темпами споруджуються пропагандистські декорації «гібридної махновщини». Тітушок переодягають у самобутньо-військові майтки, в телевізорі знов підстрибують і пророчо глаголять «отамани» з козацькими зачісками та голодними оченятами, провокатори сідають на грошові потічки.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про цивілізацію невивчених уроків
Комусь здається, що налякані хаосом люди неминуче згуртуються навколо сильного і владного. Але виникає питання: як саме вони бачать силу і владність, в яких темних закутках шукатимуть вони своїх спасителів. І яка потвора прийде до них у масці спасителя.
Виконроби керованого хаосу запускають стандартні схеми. В тому то й їхня біда, що, окрім відпрацювання стандартних схем, вони нічого не вміють і вміти не хочуть. Вони будують абстракцію керованого хаосу, а отримають конкретику хаотичного керування. Невизначеність – небезпечний союзник. Хто знає, яку з випадкових комбінацій запустить постмодерний привид батька Махна.
Владний звір сподівається на те, що у хаосі звичайні мухи виростають до слонячих розмірів. Проте він забув запитати у своїх шаманів, що потім стається з тими слономухами. І які яйця вони відкладають у черево подурілої від страху та жадібності еліти. І що, врешті-решт, вилуплюється з тих яєць. Й скільки знадобиться зусиль міжнародних донорів, щоб усе це потім залити дустом.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.