Кожна родина має свою травматичну історію. Моя не виняток.
Рівно сто років тому мої прадід Володимир з прабабкою Клавдією прийняли рокове для них та їхніх дітей рішення – переїхати з Одеси до родичів, що жили під Києвом, пише Володимир Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці на “Репортері”.
Часи були неспокійні, у степах набирали силу «гулящі люди» отамана Григор’єва. Хоча англо-французькі війська ще захищали 600-тисячне місто й мало хто міг передбачити катастрофічну квітневу евакуацію, мій прадід, батько шести дітей, вирішив не ризикувати. Він пам’ятав грудневі вуличні бої та бандитський терор часів безвладдя.
Велика родина Соломоненків розмістилася разом зі своїм дорожнім скарбом у потягу. Й почалася фатальна подорож. З нескінченними зупинками на захоплених бандами полустанках потяг повз до Білої Церкви майже тиждень. Сімейне передання стверджує, що першим захворіла мати, відтак батько. До пункту призначення доїхали лише їхні тіла. Смерть у дорозі від «іспанки» була тоді звичною справою.
Я іноді фантазую, як склалася б доля моїх предків, якби не та клята моровиця. Може, моїй бабці Євгенії не довелося б іти в наймички до німця-фермера. Може, її брати Олександр і Костянтин не згинули б у вирі світових війн, а молодша сестра не втратила б здоров’я на ударних будовах п’ятирічок. Можливо родове дерево Соломоненків розквітло б десятками або й сотнями імен. Хто знає, що могло б бути. Не сталося.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про Ройтбурда
А ще я думаю про те, що з травматичних сімейних історій складається ціле травматичне буття. Можливо, ми й досі живемо поряд з паралельним світом, у якому розгортається паралельна історія. Не така чорна, як у нашій реальності. Можливо нам просто випало жити в такому собі Дисциплінарному всесвіті, що врівноважує своїм існуванням інші – вільніші й щасливіші.
Мудреці Сходу натякають саме на таку приреченість. У хитросплетінні світів і реальностей не обійтися без такого сирітського завулку, де владу віддано травмованому божеству. Граючись з нами у війни і моровиці, воно лікує власні рани, отримані на світанку часів. Й поки «князь світу сього» зайнятий майструванням чергового западла, сто тисяч інших світів відпочивають від його мстивості.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про навчених
Час від часу на нас, кармічно оштрафованих, зглядаються божества вищих інстанцій. Посилають нам спасителів і просвітителів. Але ті не завжди встигають. Їх мало, а Дисциплінарний всесвіт розповзся цілою планетою.
Я все розумію. Приймаю буття у його даності, як вчили просвітлені, стоїки і розенкрейцери. Але все ж таки мені образливо, що жодного спасителя, жодного кармічного регулятора не трапилося в тому потягу, де сто років тому вмирали від банального грипу Володимир і Клавдія. Мій прадід і моя прабабка. Нехай спочивають з миром.
Comments are closed.