23 лютого загинув широко відомий у далеко невузьких колах «пласкоземельців» Майк Г’юз. Каскадер, якому виповнилося 64 роки. Дядько сів у побудовану «у гаражі» ракету й стартанув у космос. Через 10 секунд літаюча каструля впала на землю з летальним для пілота і конструктора наслідком. Кажуть, парашут зачепився за пускову систему.
Перед тим Г’юз кілька років заявляв, що полетить в космос, аби на власні очі переконатися, яку саме форму має наша планета. Заявляв, що тим самим розкриє всесвітній заколот урядів і вчених, що, мовляв, сотні років брешуть про кулястість Землі. Тепер, зрозуміло, однодумці Майка кажуть, що старого вбили. Що він став черговою жертвою фейкмейкерів, котрим наказано вбивати у людські голови казку про земну кулю, що бігає навколосонячною орбітою, пише Володимир Єшкілєв на “Репортері“.
Можна було б знизати плечима. Ну загрався старий чудик у конспірологію, буває. А можна подивитися ширше. Подивитися на світ, у якому все менше довіри до усталених понять та істин. У якому невігластво «шлюбиться» з тотальною недовірою до того, що транслює офіціоз. До людей, які все частіше кажуть: «Вони брешуть». А коли тих людей перепитують про значення слова «вони», виявляється, що за брехунів ті мають усіх, кого допущено до засобів масової трансляції – політиків, вчених, експертів, журналістів, церковних ієрархів, телевізійних ведучих і т. п.
Люди підозрюють, що за всіма тими персонажами, яких ми бачимо на суспільній сцені, стоїть один режисер, а за ним – кілька спадкових сценаристів, які у родових палацах якраз дописують сюжет чергової серії «світової історії». Людям так довго розповідали про НЛП, Х-файли, «закулісний уряд» і «всесвітню змову», що вони у це повірили. А хтось скаже інакше: так довго розповідали, що все це стало правдою. Або пост-правдою.
Люди бажають переконатися в тому, що їх дурять. Тому деякі з них роблять усе навпаки. Пробують злетіти у космос на каструлі (хоча їм кажуть, що це неправильно), голосують за ексцентричних олігархів (хоча їм кажуть, що це неправильно), намагаються переконати себе та інших в тому, що ніяких коронавірусів не існує (хоча їм кажуть, що це неправильно).
Нам доведеться зважати на те, що частина людства тепер діятиме «неправильно». Що для цієї частини героєм буде не Ілон Маск, а Майк Г’юз. Що тотальна недовіра до влади буде призводити до парадоксальних голосувань і протестів дивної форми.
Хтось сподівається, що все це тимчасово. Що люди побачать себе в інформаційному дзеркалі й схаменуться.
Ні, не схаменуться. А будуть діяти ще ексцентричніше та парадоксальніше. Тому що недовіра ширшає. Тому що найновіша генерація, яка направду страждає від розриву між двома реальностями – віртуальною та життям – буде випробовувати життя на міцність. Буде намагатися знищити ту сіру реальність за межами смартфонів, де немає ігрового драйву й де треба принижуватися, очікувати та терпіти волю ближніх.
Й ми не знаємо, які саме способи знищення оберуть ті мільйони «міні-джокерів», які ненавидять цей світ. На кого вони зроблять ставку та що приречуть на знищення у першу чергу. Можливо, це будуть саме ті цінності, котрі ми вважаємо наріжними та безумовними.
А нове покоління скаже «ніт» і дасть копняка нашим улюбленим іграшкам та святиням. Й не тому, що це покоління прокляте, а лише через бажання переконатися.
