Минулого тижня на приватній сторінці Руслана Марцінківа у соцмережі Facebook з’явився ескіз змін на Тринітарській. Це зображення могло б бути розвагою і пройти непоміченим, бо ж сторінка приватна. Однак міський голова — людина не пересічна, і, напевно, забави в кубики в його виконанні — це не просто мрії.
Крім того, подібні зміни раніше анонсував у «Репортері» Михайло Смушак, головний комунальник міста. У своєму коментарі він назвав вулиці, які цьогоріч підлягають ремонту. Є там і Тринітарська, її теж планують відремонтувати, «повністю викласти бруківкою різних кольорів і розмірів» і таке інше. Це вже насторожує. Не фактом чергових «ремонтів». Професійний реставратор дуже гостро реагує на термінологію. Десь як провізор на назви ліків. Бо ж є велика різниця між термінами «реставрація», «реконструкція» і «ремонт».
Постановою Кабміну від 26.07.2001 №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» місто Івано-Франківськ визначено «історичним». І перше, що варто знати всім, — будь-які втручання в міську тканину в такому місті повністю підлягають під відповідне законодавство, зокрема під Закон України «Про охорону культурної спадщини». Себто все обов’язково має розглядатись у першу чергу службами охорони культурної спадщини. З дотриманням архітектурно-реставраційних норм. З необхідним історико-містобудівельним обґрунтуванням. Це знають всі фахівці-пам’яткоохоронці, хоч незнання закону, нагадаю, нікого не звільняє від відповідальності.
Найбільше насторожує легковажність. Що має ремонтуватись? Вулиця. А що ж тоді — вулиця? Може, будинки? Звісно, вулиця — це будинки (там п’ять пам’яток архітектури), хідник, дорога — а там історична бруківка, і реставратори пам’ятають, яких зусиль коштувало колись повернути вже вивезену звідтам класичну «трилінку» — брукові плити, яких у місті залишилося крихти. Вулиця, особливо в осерді історичного міста — це і специфічна атмосфера з масштабом, перспективами…
Тринітарська є частиною великого організму (площа Тринітарська, сам корпус споруд колишнього монастиря Театинів, Старозамкова, Палац Потоцьких, Шеремети, Ринок з Ратушею) і все мереживо сусідніх вулиць — єдиний ансамбль, що є Комплексною охоронною зоною. Ця зона визначена «Історико-архітектурним опорним планом». Розробляти проекти змін будь-якого елементу цього ансамблю можна тільки комплексно. Крапка.
І тут, як підтвердження найгіршого — оцей ескіз (футуристичний малюнок якогось комп’ютерника) на сторінці міського голови. Мистецький історичний артефакт під назвою вулиця Тринітарська — як гімнастична вправа в якомусь абстрактному промисловому поселенні з «покращеним» благоустроєм сяє життєдайною зеленню і плитками «різних розмірів і кольорів». Звісно, це не проект. Це пробна куля, провокація. Так теж робиться. Тест-зондаж на адекватність. І тих, хто це малював, і тих, хто як прореагує. Екзамен. Для всіх. Одна з ознак теперішньої провокативної стратегії в місті. Одна справа — професійна робота і послідовний підхід, інша — аматорське (гібридно-провінційне) покращення, на грані норм і законів співжиття. Ознака часу.
Малювати і мріяти ніхто нікому не може заборонити. Можна навіть припустити, що всі залучаються до якогось конкурсу, чи флешмобу, чи просто освітньо-експериментального лікнепу, аби спробувати повправлятись з містовою тканиною. Але для цього є Департамент архітектури. Де він? Він ще є?
Про все можна дискутувати, та якщо приватна думка мера є дороговказом, то йому або нікому сказати, що в порядному товаристві так не робиться, або й справді йому тут вже нема з ким говорити. Чомусь архітектори ніколи не відгукуються на контроверсійні питання чи проблеми міста. Або звикли, що їх зневажають, або бояться, або, ще гірше, їх це вже не стосується. Бо всі роботи і проекти з регенерації та реставрації у Франківську виконуються в ручному режимі без відповідного наукового супроводу, передбаченого законом.
Здавалось би, що простий ескіз — зовсім не предмет такого рейваху. Але це показник стилю роботи навіть не команди (її власне тут немає), а самого голови. Це показовий прецедент, як влада розуміє місто, функціонування і значення законів, норм і правил збереження історичного середовища. І мовчазна позиція Департаменту архітектури є діагнозом фаховості та явного конфлікту інтересів у містобудівній політиці. І це вже не перший дзвіночок у перспективі нашого міста. Історичного міста.
Ігор Панчишин, архітектор-реставратор
Comments are closed.