Тої весни було надзвичайно тихо навіть на міському корзо. Двадцятий рік, щойно оголосили тотальний карантин. Хто з ентузіазмом, хто з упокорення, хто зі страху за власне життя прийняв нові правила суспільної гри. Я виходив щодня на багатогодинну прогулянку з дитиною у справді порожнє місто. Тиша була така, що коли наш кіт нявкав на балконі, щоби його пустити до хати, цей рявкіт було чути в іншому кінці корзо – за чотириста метрів.
Поодинокі перехожі, запнуті навіть надворі у цій пустці у хеджаби масок, дозволяли собі підходити до мене на безпечну відстань і бештати за прогулянку з маленькою дитиною. Моя мама, лікар за освітою і світосприйняттям, казала, що такого жаху ще на світі не було. Мої ескапади про світові війни, давні мори, навіть про іспанку, яку пережила мамина мама, а кількадесят мільйонів померло, її не торкали. Блискучий вірус в поєднанні з небувалою інтенсивністю інформації і хаотичних заходів усіх держав щодо упорядкування хаосу виявлявся як щось метафізичне, пише Тарас Прохасько на Збручі.
І власне тоді прийшли вони. Ми їх здавна називали лісовими голубами. Виявилося, що інше їм ім’я – припутні. Намагаюся уявити собі цілу послідовність їхніх вагомих і болісних ризикованих рішень. Намагаюся співпережити еволюцію того, як вони наважилися на радикальну зміну життя.
Великі спокійні птахи, котрі помаленьку підбиралися до міста. Спочатку опанували навколишні ліси. Зміни клімату уможливили відмову від щорічних міграцій. Але все ж – наразі ліс. Вони люблять родинну самотність, вони їдять благородні насіння і зела. Вони потребують густого дерева, аби впадати в нього, як у простору нору-шатро. Затримавшись у підміських смерекових хащах, в якийсь момент відчули, що на околицях міста може бути спокійніше, не так багато всілякої звірини і хижого птаства. Це було велике рішення – погодитися на сусідство з людьми, досягаючи комфорту, забезпеченого союзниками-людьми, які витіснили зі свого ареалу природних ворогів тих голубів.
Так собі перебули де-не-де у місті аж до весни двадцятого.
Наочні спостереження показали, що у самому центрі міста є прекрасні ділянки для заселення. Тихо, нікого нема, а на корзо росте одне коло одного безліч дерев з саме тими характеристиками, які ідеальні для початку нового життя. Невисокі кулеподібні крони клеників, у яких під верхнім шаром маскувального листя кишить від щільно переплетених гілочок. Тої весни вони наважилися і зробили так, як було найкраще.
Справді, дуже непогано було аж до осені, до зими. Наступної весни – хоч людський рух під улюбленими помешканнями став інтенсивнішим – ніхто з них не зрікся свого вибору. Думали, що так виглядає покращання життя, старання заради наступних поколінь, вихід на новий рівень і стратегічна експансія виду. Зрештою, розширення ареалу є єдиною колективною ідеологією кожного виду. Що вже казати про припутнів, які стільки настраждалися у затурканих лісах. Хоч там ніхто не шумить, не галайкає, але ж відомо, що найгірші злочинці якраз поводяться тихо.
Звичайно, довелося дещо змінювати у потрактуванні традицій і традиційного, виникла проблема суперечності між автентичністю і адаптацією, суттєві зміни довелося вносити у основи видової педагогіки. І вдалося, бо жодна пара за той час не повернулася до лісу.
Читайте: Тарас Прохасько: Не приходь пустим
Тож у двадцять другому, коли спокій на вулиці закінчився, припутні – хоч часом і думали про те, куди ж вони насправді потрапили – вже могли терпіти тиск звукового і візуального фону незрозумілого моря життя, яке їх підхопило. Риторичне питання: як ти витримуєш це чи оте, не має правильної відповіді. Якщо витримую найгірше, то значить добре витримую. Якщо витримую погано, то мене вже нема.
Тим паче, що від двадцять другого у житті припутнів на корзо одночасно сталися і добрі, і погані зміни. Добре те, що міське освітлення вимикають у десятій, а від дванадцятої вже взагалі ніхто попід хижею не ходить. А від поганого якось можна абстрагуватися. Майже під кожним гніздом кілька годин за день туркочуть мотори генераторів. Але ж то тільки вдень, коли через Боже світло і так жоден голуб не годен спати.
Все ж найбільшою філософською проблемою для кількох поколінь тутешніх лісових голубів є те, як помирити уявлення про власні мудрі наміри і вибори із незбагненною мудрістю великого потоку історії загального життя.
Comments are closed.