Бабці потрібні були яйця. Перед Великоднем більше, бо стільки всякого печива. Але і на щодень теж. Бабця мала звичку пекти різноманітні пляцки так, щоби постійно був якийсь десерт. Перед тим, як потрапити у гори, куди її привіз із Сибіру другий чоловік, вона опанувала кулінарне мистецтво за методою знаменитої у тридцятих роках варшавсько-львівської системи. І практикувала її у курортному пансіонаті. А це передбачало, що має бути багато яєць. Тому у горах вона завжди наполягала, щоби коло хати були кури.
А її гірський чоловік – наш дзядзьо – курей дуже не любив. Але він любив бабцю. І робив все для того, щоби їй коло її хати усе були кури. І яйця. Попри своє світованство, він таки був гуцулом. Його тато, який мав якісь землі у давньому місті Гуцулії, кажуть, походив із фахових альпійських мігрантів, які з нехіттю бралися за ґаздівство, бо мали елітний фаховий зарібок. Але жінку собі знайшов таки в Устеріках, пише Тарас Прохасько на Збручі.
Стільки малим і підлітком проговорив з дзядзем, а такі важливі речі – як завжди – лишилися незвіданими. Цікаво, що йому мама оповідала про курей. Гуцульська міфологія ділиться на два потоки (як два Черемоші змішуються за Устеріками). Один – християнський – культивує дуже прості, наївні і аксіоматичні пояснення різних речей. Він передбачає таку модель світу, ніби Ісус, Богородиця, Петро і Люцифер жили отут, поміж наших гір і сіл, досить недавно. Звідки взявся пес? Бо святий Петро спав у своїй хаті, а прийшов Арідник, та й Петро не чув, як тот іде, і напудився. І попросив, аби Ісус дав йому на подвір’я якогось сторожа, щоб ніхто не міг несподівано підійти до хати, коли він спить. Ісус дав йому пса. З курочками також файно. Вона – коли новородка Христа шукали, щоб убити, – одна загребла Його у свою ямку, не зрадивши. За це Ісуса, коли вже був більшенький, так тішили яйця. Тож із цього світлого боку курка є божою птахою.
Читайте: Тарас Прохасько: Комплекс Давида
Другий потік складніший. Він орієнтується на то, що Божа воля перебуває у постійній загрозі. Бо Триюда і весь його супровід поводять себе як хитрі втікачі із Господньої в’язниці. Досить святим трохи попуститися у якомусь набуванні чи спочинку після трудів сотворення, як закутий у ланци диявол хитрим викрутасом звільняється від кайданів і робить по-своєму. Найгірше з того є таке, що він передає своє антибоже знання щораз ширшому колові зацікавлених. І дійсно, у цьому лексиконі таємних знань переважають такі рецепти і технології, що вичислити їх просто так жоден християнин самостійно не зможе. У цій парадигмі кури набувають багатьох непередбачуваних особливостей і властивостей. Яйця також. Ціла наука пояснює, як що із чого постає.
Читайте: Тарас Прохасько: Яка година – поломилася пружина
Сподіваюся, що дзядзьо у своїй курячій практиці керувався ще якоюсь третьою діалектикою. Більш модерною, цивілізаційною, культуральною, паневропейською. Він ненавидів нечистих стежок і моріжків. Ненавидів, отже, курячок. Тому курей завжди пас сам. Був озброєний патиком, яким часом міг дуже вдало кинути у бік курки, яка переходила визначену ним межу. У місцевості, яка була тотально оздоблена височезними латами з червоними шматами, щоби лякати безстрашних яструбів, поводив себе так, ніби провокував тих шулік: ніколи їх не відлякував, завжди стояв під деревом, щоби вони бачили курей, а не його. Він, здається, хотів, щоби якусь курку вхопив яструб. І часто було так, як він хотів.
Читайте: Тарас Прохасько: Ліжкові валки і кавалькади
В той же час був закоханий в інженерію і малі архітектурні форми. Щиросердно і винахідливо створював загороди біля курника, зимовий курник, спеціальний портик під верандою для молоденьких курочок і півників. Зрештою, саме він робив мені малому сентиментальні сюрпризи, приносячи до ранішнього ліжка решето із щойно вилупленими курчатами. І старанно визбирував усі яйця, щоби бабці вистачило до печива.
Пам’ятаю, який він був розчарований, коли я не зумів зарубати когута. Він вже був слабий, а бабця того ніколи не робила. Через кілька місяців він помер. І вже ніколи не знав на цьому світі, скільки курей довелося мені вбити згодом.
Хоч я так і не зрозумів, чому він сам ніколи не з’їв жодного кусника курячого м’яса. З тих, кого плекав, випасав, кому стинав голову і кого патрав. Він його всіляко уникав, як мусульманин свинини. Кілька десятиліть я думав, що це через якийсь дуже приватний досвід. А кілька днів тому дізнався, що колись гуцули курей бридилися. Як могли з’їсти, то хіба росіл або когута. Так виблискує непроговорене, замикаючи в якийсь момент електричне коло в узір пронизливої гірлянди.
Comments are closed.