А тоді таки справді приходить той день, коли літо заламується. Найчастіше це навіть ніч, а не день. Переважно це діється вночі. Приходить та ніч. Весь великий спадок спеки, всі пишні сценарії літа змиваються однією сильною зливою вночі або затяжними дощами на початку вересня. І вже наступного ранку вогка темінь огортає давно поруділі каштани і золоті засмаглі тіла, їх дуже багато, безліч сливе, і вони світяться крізь вогку пітьму дня, скрізь на вулицях, в крамницях, на зупинках і в трамваях, пише Тарас Прохасько у колонці на порталі Zbruc.
Налиті за літо тіла ще сповнені зернистого золота, линуть з лагідною літньою плинністю і м’язовою м’якістю, завжди застані зненацька, завжди неготові, завжди незгідні, неупокорені. Їх і далі огортають леткі й прозорі тканини, а самі вони далі як влиті, в’юнкі і спраглі вічної легкості літа, пристрасної відстороненості, безнастанної безтурботності. Приходить пора першого щему.
Відомо, що ця темінь не остаточна, вона зміниться ще довгими днями гарячого жару, літо ще відживе восени, навіть вельми переконливо, різким і палючим почасти промінням, але це вже інше світло. Того самого походження, але вже не того призначення. Іншим призначене.
Заки тримається на тілах засмага, літо живе.
Тепер тіла ці в іншому вбранні, у білих блюзках, чорних спідницях, і ходять іншими шляхами, в інші заходять приміщення, довше там перебувають, інше їх обходить. Але тілесна засмага свого тримається, власною явністю утримує власні свідоцтва. Тьмяно світить крізь темні дощі, явно сяє в лицях під парасолями.
Темні у стосах, прозорі в повітрі золотисті невагомі бібули, видобуті з антресолі. Досконалий папір для легкого окреслення обрисів, для відображень приблизних, але посутніх. Тремкий запашний желатин, коли його розмочити. Розкладені лінорити класиків світової літератури, але за часом життя, не за значущістю міри.
Знов набуває чинності гасло: Осінь – рафінація понять.
Вже не враження важать, хоч і зовсім не збираються вгамуватися. Не вгавають. Головна вулиця пригадує про своє провідне призначення, впевнено входить в стан впорядкованих ладів із закріпленими знанням значеннями. Непорушні приписані пам’яттю відтінки. Неспокійні засвоєні знання. Книжки і зшитки, ноти і пюпітри, письмове приладдя, контурні карти, креслярський папір, цупкий і скручений ватман, лункий і стрибучий, коли відпустити, благі альбоми для малювання, сухі кості акварелі, ґлобуси, ґуаші і ґумки, косинці і циркулі, каламарі із засохлим золоченим нутром і фіолетним відливом.
Книгарні, крамниця канцелярських товарів, аптеки. Словники іншомовних слів, німецько-українські і навпаки, крилатих виразів і сталих висловів. Знову видобута цитатна книжечка, списана невправно друкованими літерами. Віра, що знання можна укласти і вкласти. Знада знань.
Знову великі заміри на цей рік наперед і життя, відважні зариси, все виглядає в цю пору таким прозорим, так доладно лучиться в цілості, стільки всього з’ясовує. Знання в таку пору стає справжньою втіхою.
Достеменно відомо, що сміттярка приїздить о шостій. Виглядати її можна з великого балькону з дозріванням дрібного, але зі щільно обліпленими гронами винограду. Поступово хідник під будинком на вулиці головних знань заливається виноградним чорнилом.
Бічні вулички встелені синіми солодкими сливками. Про сади нема мови. Невідступні і гострі осінні оси, діткливі. Дітям жалкі і жахливі оси осені. Острах ос. Осінні оси несуть смерть.
Кличуть знайомі, їхні сади переповнені, вони роздаровують відрами довгасті і круглі, сині та інші овочі. Третя кімната вже повниться ними, суцільно заповнює поверхню знов ожилого під невправними й неохочими пальцями фортеп’яна. Вечорами плоди холонуть, пахнуть тверезо і п’янко.
Духмяні і всохлі божі деревця в дерев’яних скриньках на бальконах. В сухій і сірій осінній землі схований у скриньці срібний складаний ніж. Сипка і виснажена ця сіра земля.
Спілими сливами пахне прислана заморська шкірянка, брунатна, ледь закоротка і ледь заширока для літньої тонкості тіла, виглядає, втім, досить доречно, осінньо.
Заки нетривка засмага тримається, триває теплим відсвітом пам’ять літа.
