Другий рік поспіль міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків підсумовує свої напрацювання на посаді очільника міста грандіозним звітом. «Репортеру» дали півгодини, аби ми напряму дізналися, звідки беруться та куди йдуть гроші міста, на що виміняли палац Потоцьких і хто найбільше критикує мера.
– Пане Руслане, минає два роки як ви на посаді мера. Чим хочеться похвалитися і яка найбільша невдача?
– З останніх подій – повернули палац Потоцьких. Про це говорили голови ОДА, обласних рад, мери, але вдалося саме мені. Друге – цього року 600 об’єктів були в роботі: дитячі садочки, спортивні майданчики, скверики, парки. Зробили благоустрій майже 80 дворів: щось завершили з минулого року, щось зробили повністю, щось лише розпочали. Далі освітлюємо історичні пам’ятки – до Різдва плануємо зробити «голубу церкву» і медуніверситет. Тішуся, що збільшується кількість робочих місць – наприклад, вдалося домовитися про будівництво другої черги заводу «Тайко Електронікс».
– Коли почнуть будувати?
– Наступного року. Буде ще 1200 робочих місць, запустять двома чергами: 600, а потім ще 600. Також хороші темпи розвитку місцевого виробника: маємо позитивну динаміку у 200 % у харчовій промисловості та на 400 % – у машинобудуванні, за два роки – нові лінії, нова продукція – це великий позитив.
– Що не вдалося й чому?
– Не встигли з’єднати Північний і Південний бульвари. Об’єктивна причина – складна місцевість. Наприклад, сьогодні проблемою є МАФ за особняками. Власник захотів 2,5 млн грн. Нам фактично та хата коштувала так само. І я не можу одноосібно купити його за 2,5 млн! Ми замовили незалежну судову оцінку. І лише після оцінки я зможу просити депутатів викупити цей МАФ. Правда, не хочу брати на себе відповідальність, бо завтра прийдуть правоохоронні органи і запитають, навіщо ти купив той МАФ за такою ціною? Тут логічно перестрахуватися. Плюс ще є одна хата на дві квартири – з однією ми домовилися, а в іншої теж бажань багато.
– А з ринком домовилися?
– Так, і з одним, і з другим. Бо там два ринки: «Керен» і «Вотум». Я двічі спілкувався з людьми на ринках, і вони все розуміють. Проблема постала у МАФі і в тій хаті. Але ми роботи розпочали: котлован вирили, засипали гравієм і вже готові асфальтувати нижнім шаром. Навіть шматком вийдемо на Тичини, щоб дати проїзд. Але краще таки перестрахуватися рішенням судів, щоб усе було згідно з законодавством. Це те, чого зробити не вдалося, але дуже хотілося встигнути саме цього року.
– А з мостом як?
– Міст – проблемне питання. Ціла епопея. Підприємство вже зробило розмітки, техніка до суботи вже буде (розмова з мером відбулася в середу, 15 листопада – Авт.) і розпочнемо будувати. Хотілося швидше, але є дуже багато погоджень.
– У соцмережі Facebook, де ви доволі активні, від вас була репліка, що є нардеп, який цілеспрямовано не дає розпочати роботу?
– Є. Тому що пройшов тендер, а за тиждень заходять обшуки до начальника управління капітального будівництва за запитом одного із народних депутатів. Друге, це постійні намагання під час тендеру вилучити всю проектно-кошторисну документацію, хоча тендер цього не потребує. І такий тиск відчувається постійно. Ця особа політично не зацікавлена, щоб міст будувався.
– Особа має прізвище?
– Давайте залишимо – «від однієї особи». Бо завтра подадуть до суду. Давайте залишимо так.
– З’єднання бульварів, міст, ще є проблеми?
– Можливо, хотілося б більше та активніше утеплювати будинки. Вдалося спільно з людьми замінити вікна у 350 під’їздах. Утеплили 12 будинків, але все одно цього замало. Люди не мають грошей, а співоплата з однієї квартири – 3,5-4 тис грн. Аби прийняти рішення і утеплити будинок, треба переконати всіх сусідів. Вікна – без проблем, в очікуванні ще 120 під’їздів, бо там співфінасування невелике – 200-300 грн з квартири. Гроші – це та ж причина, чому люди не переходять на індивідуальне опалення всім будинком.
– За рахунок чого зробили цього року 600 об’єктів? Було більше грошей?
– Моє завдання за мінімальні кошти зробити більше і щоб це було якісно. Воно достатньо складне.
– І якесь ідеальне.
– Так, але ідеалу не буває. Дуже мало організацій готові працювати з міським бюджетом. Бо це -надцять перевірок від усіх органів. Лише цього року ми пройшли 62 перевірки по виконкому, зокрема обшуки. Друге – ми відчуваємо великий брак людей – немає кому робити. Наприклад, роботи у сквері на Галицькій, 67 виграв підприємець Чабан. І лише четверта бригада змогла його доробити. Бо три попередні у повному складі виїхали до Польщі. І це теж впливає на темпи і якість робіт. Кращі люди виїжджають. Місто велике – 198 км доріг, понад 600 дворів. Це вам не три вулиці заасфальтувати і всі проблеми знято!
– Ремонт Вовчинецької теж тому довго тягнеться?
– І робити немає аж так кому, і наші опоненти чомусь не пішли на тендер по цій вулиці.
– «ПБС»?
– Наприклад, «ПБС». Тендер був відкритий. У нас усі тендери йдуть через Prozorro, на відміну від області, де не може зайти жодна інша компанія. На Вовчинецьку був брак пропозицій. А по-друге, це величезна кількість мереж. Я тричі змушував їх переробляти. Наприклад, водоканал перший раз зробив мережі неправильно.
– Як визначили, що неправильно?
– Вони деякі мережі зробили методом бетонування. Я не фахівець, але коли важка техніка зверху піде, воно все потріскає. Якби заасфальтували, треба було б розривати нову дорогу.
До того ж, газовики міняють лише загальну трубу, а мешканців змушують робити вводи за власні кошти. Тому це затяглося на півроку. По-третє, з такою кількістю мереж дорога дає усадку. Можна асфальтувати вже, але ціна дороги буде в рази більшою, бо й технології дорожчі. Тепер метр квадратний дороги за містом коштує 15 тис грн, а ми робимо в межах 900-1000 грн – в 15 разів дешевше.
– Але чи надовго?
– Однозначно. Я ж казав, стараємося за менші гроші. От, вулиця Хмельницького поки тримається. Зрозуміло, що ніхто не застрахований…
– То з мережами на Вовчинецькій вже закінчили?
– Йде підготовка до асфальтування з Вовчинецької до Дучимінської: виставляємо бордюри, щебінь є, нижній шар постелимо і дамо проїзд. Паралельно робимо вулички Дучимінської та Білу.
Є проблема і з вулицею Мазепи. Але там ми захотіли зекономити. Загальна вартість вулиці – приблизно 21 млн грн, але там йде будівництво, і ми сказали забудовнику будувати мережі: каналізацію і водопостачання від вулиці Червоного хреста. За це з міського бюджету ми не платимо, то десь з половину суми зекономимо за рахунок забудовника. Нам би хотілося швидше, але тоді треба було платити місту.
– Питання з палацом Потоцьких тяглося довго. Як вдалося досягти компромісу?
– Я не все можу говорити для газети, бо це використають проти мене. Ще коли я був секретарем міської ради, то знайшов контакт з Олегом Бахматюком. І тепер все-таки знайшлися аргументи в межах законодавства. Бахматюк володіє достатньою кількістю об’єктів у Франківську і він зацікавлений у співпраці. Наприклад, той самий м’ясокомбінат. Я знайшов аргументи, що з містом треба дружити, а палац треба віддати.
Я хочу повернути ще й садочок на вулиці Шкільній, але там одна проблема – він у заставі в Ощадбанку. Якби він був у власності Бахматюка, я б його дотискав. З банком інша процедура, але і цей варіант я пропрацьовую.
Палац Потоцьких для нас знакове місце. Ми його на перший час відкриємо, поставимо сцену, посадимо сад і рік будемо обговорювати концепцію території, проведемо протиаварійні роботи. Я не готовий сказати, що там має бути. Але в той час там мають бути фотовиставки, театр, концерти. Поки мова йде лише про територію, не про будівлі.
– Як тоді з археологією? Перед тим як відкрити територію, її треба дослідити?
– Нема питань. Розкопки і так фінансує міська рада. Сядемо, поговоримо. Одне другому не заважає.
– Хто увійде до робочої групи, яка займатиметься палацом?
– Я говорив принаймні з однією людиною – колишнім головним архітектором Володимиром Гайдаром. Він погодився бути координатором роботи як незаангажована особа, яку плюс-мінус сприймають усі так би мовити, в лапках, творчі люди. А до робочої групи всіх залучимо.
– Будуть гроші на палац?
– Одразу не буде. Такої суми для реконструкції у нас немає. Але тепер легше залучати гранти, звертатися до польського уряду.
– То звідки будемо брати гроші?
– Розраховуємо на грантові кошти від НЕФКО, маємо проект ЄБРР на тролейбуси і транспорт. До кінця листопада оголосимо тендер на нову тролейбусну лінію. Нових 35 тролейбусів і нова лінія – це достатня потужність.
– Фонди – це добре, а з чого місто зароблятиме?
– Місто заробляє на інвестиціях, робочих місцях. Що більше робочих місць, то більше податків. Ми тішимося, що хлібокомбінат відкрив нову лінію, що «Тайко Електронікс», ВО «Карпати» відкривають нові робочі місця. Ми можемо збільшити бюджет лише за рахунок цього. І ще за рахунок аукціонів: за два роки провели 26 аукціонів з продажу землі, крім того, підписали 48 договорів відшкодування з великими землекористувачами.
– Навіщо місту саме у власності локомотиворемонтний завод?
– Такий завод, що нам аж його не віддають. Локомотиворемонтний ще 10 років тому був прибутковим, коли його очолював Василь Дутчак. Це унікальне підприємство. ЛРЗ може одночасно ремонтувати 100 паровозів. В Україні ще одного такого підприємства немає.
– Як швидко вдасться відбити 50 мільйонів, які в нього вкладе місто?
– У нас є бізнес-план – за рік створити 1000 робочих місць. А в перспективі – і дві-три тисячі. А це податки. Те, що ми зробили, може піти по всій Україні: міста можуть на цьому заробляти. Не так багато залишилося підприємств, в які можна вкласти невеликі гроші і щоб вони працювали на громаду. Лише інфраструктурою ми не можемо брати.
– Що буде з ратушею? Ви зайшли в підвали, а потім претендували і на третій поверх.
– Третій поверх ми залишили музею, щоб не заходити в конфлікт. Це компроміс. У підвалах буде музей Івано-Франківська. Маємо проблеми з проектантами, але музей буде. А в перспективі і художній, і краєзнавчий музеї можуть переїхати в палац Потоцьких.
– Є намір відновити Тринітарську площу?
– У цьому є логіка. До мене приходили молоді архітектори, ми з ними обговорювали. Але це приватна власність, і там ще й люди торгують. Треба ці речі поєднати. І площу біля палацу, там де нині розкопки, теж треба розвивати.
– На 26 листопада готуєте звіт. Буде якась родзинка?
– Я готуюся до спілкування з людьми – це і є родзинка. Буду говорити, що вдалося зробити і що не вдалося, будемо спілкуватися. До мене ніхто так публічно і системно не робив звіти. Кожен франківець може прийти на звіт. Я постійно в контакті: щотижня прямі ефіри, веду прийом, поговорити зі мною можна на об’єктах чи на вулиці. Я відкритий.
– Чи триватиме практика відзначення найактивніших критиків влади?
– Так, продовжимо нагороджувати і таких людей, але за конструктивну критику. Той же велоактивіст Богдан Пашковський не каже, що все погано, а каже, що конкретно треба доробити.
– Ви все ще вважаєте, що в інтернеті вас критикують замовні коментатори?
– Ми вирахували понад 30 ботів, які зареєстровані в Бучі, працюють на зарплаті. І відчувається, що це їхня цілеспрямована робота. Вони і далі є. В них на сторінці немає особистого життя, вони не завжди в контексті і це помітно. Наприклад, 90 % дороги зроблено добре, але все одно десь виберуть місце, де погано поставили бордюр…
Але це такі обставини нашої роботи. Працюємо, з ким можемо.
Comments are closed.