Націоналізм помер. Ми його вбили. Тепер ми хочемо, щоб жило критичне мислення. Українець
Принаймні, це твердження точно стосується України XXI століття. Сам націоналізм як система поглядів не може бути поганим – усе залежить від реалізації. І ті форми, яких він набуває зараз, – яскравий доказ тому, що життєздатної реалізації націєцентричної ідеї в нас немає і, ймовірно, не було за цілий період незалежності, пише Остап Українець у своїй черговій авторській колонці у “Репортері”.
Націоналізм просто перейшов від підпілля відразу до диктатури, минувши стадію політичної боротьби.
Хоча б тому, що націоналізм у нас за звичкою займає оборонну позицію проти всіх навколо. Це гарно видно на прикладі лібералізму – ми не маємо жодної партії, яка б займала послідовно ліберальну позицію. Але бачимо системний запит на таку партію з боку націоналістичних сил, нездатних повірити, що думка, протилежна їхній, може виявитися просто точкою зору, переконанням окремої людини. Той, хто висловлює незгоду з торговою маркою «Ідея Nації» – кінчений ліберал, толераст, комуняка, космополіт, причетний до світової лівацької змови, котра прагне знищити націю та сім’ю.
Читайте Остап Українець: Екскурс у послідовне мислення
На перший погляд проблема в нашому випадку та сама, що й у всіх релігій, рухів та ідеологій – у послідовниках. Проблемою націоналізму є націоналісти – так само, як проблемою християнства є християни. Принаймні, та більшість, що поділяє погляди, не читавши навіть основні праці, які ці погляди викладають і пояснюють. Тому націоналізм в Україні зводиться переважно до уявлень про націоналізм, вирощених шкільною програмою та різної вартості заанґажованою історичною літературою, яка мало змінилася з часів підпільної діяльності ОУН. І ця проблема, ця історична тяглість, позбавлена критичного осмислення – це катастрофа національної ідеології, яка має бути націлена на консолідацію, як ніколи.
Читайте Остап Українець: Право на мистецтво і дещо про аксіому Ескобара
З одного боку, це виливається у відсутність певного внутрішнього стержня, навколо якого центрується національна ідея. Що лежить в основі нації у трактуванні сучасного українського націоналізму? Етнос? Навіть якщо уявити, що мешканці Косова і Золотоноші – це все ж представники одного етносу, на кримських татарах питання етнічної нації в Україні глухне. Мова? Теж ні: по-перше, знову кримські татари, котрі в цю картину світу не вписуються, по-друге, Нацкорпус прямим текстом проголошує, що мова для них є вторинним явищем, на першому місці – нація.
Читайте Остап Українець: Теорія змови – як національна ідея
Залишається хіба соціальний договір, але тут розмежувати українців і неукраїнців узагалі нереально, бо соціальний договір не визначається взагалі нічим. Можна припустити, що Конституцією, але це припущення регулярно розбивається об 35 статтю. Доводиться відкинути весь асортимент і визнати, що ідеологія українського націоналізму нині значною мірою визначається лише ідеями членів різних організацій про те, чим є націоналізм. Тобто цієї ідеології значною мірою не існує.
Читайте Остап Українець: Суспільство взаємної незручності
А от з іншого боку все ще гірше. Цей інший бік – це іконографія націоналізму тридцятих. Легенди й родинні перекази, які наводять у приклад, коли виправдовують незаконну діяльність. Націоналізм і патріотизм стоять вище від закону. Задля досягнення суголосної з ідеєю (байдуже, що сама ідея може існувати лише в головах двох-трьох людей) мети, можна порушувати закон і вдаватися до насилля. Проти правоохоронців. Проти співгромадян. Усе правильно. Так робили члени ОУН у тридцятих і сорокових. Отже, так слід робити і зараз. І тут, навіть якщо проігнорувати різницю в часі, криється величезна пересторога. Члени ОУН робили те, що робили, у своїй країні, але чужій державі, протистоячи чужій владі, котра подеколи репресувала українців суто за те, що ті були українцями. І сучасні українські націоналісти цей урок неусвідомлено засвоїли. Вони поводяться в Україні так, ніби ця держава їм ворожа. Навіть більше – чужа.
