Остап Українець: Сурогати ідеології

Націоналізм помер. Ми його вбили. Тепер ми хочемо, щоб жило критичне мислення. Українець

Принаймні, це твердження точно стосується України XXI століття. Сам націоналізм як система поглядів не може бути поганим – усе залежить від реалізації. І ті форми, яких він набуває зараз, – яскравий доказ тому, що життєздатної реалізації націєцентричної ідеї в нас немає і, ймовірно, не було за цілий період незалежності, пише Остап Українець у своїй черговій авторській колонці у “Репортері”.

Націоналізм просто перейшов від підпілля відразу до диктатури, минувши стадію політичної боротьби.

Хоча б тому, що націоналізм у нас за звичкою займає оборонну позицію проти всіх навколо. Це гарно видно на прикладі лібералізму – ми не маємо жодної партії, яка б займала послідовно ліберальну позицію. Але бачимо системний запит на таку партію з боку націоналістичних сил, нездатних повірити, що думка, протилежна їхній, може виявитися просто точкою зору, переконанням окремої людини. Той, хто висловлює незгоду з торговою маркою «Ідея Nації» – кінчений ліберал, толераст, комуняка, космополіт, причетний до світової лівацької змови, котра прагне знищити націю та сім’ю.

Читайте Остап Українець: Екскурс у послідовне мислення

На перший погляд проблема в нашому випадку та сама, що й у всіх релігій, рухів та ідеологій – у послідовниках. Проблемою націоналізму є націоналісти – так само, як проблемою християнства є християни. Принаймні, та більшість, що поділяє погляди, не читавши навіть основні праці, які ці погляди викладають і пояснюють. Тому націоналізм в Україні зводиться переважно до уявлень про націоналізм, вирощених шкільною програмою та різної вартості заанґажованою історичною літературою, яка мало змінилася з часів підпільної діяльності ОУН. І ця проблема, ця історична тяглість, позбавлена критичного осмислення – це катастрофа національної ідеології, яка має бути націлена на консолідацію, як ніколи.

Читайте Остап Українець: Право на мистецтво і дещо про аксіому Ескобара

З одного боку, це виливається у відсутність певного внутрішнього стержня, навколо якого центрується національна ідея. Що лежить в основі нації у трактуванні сучасного українського націоналізму? Етнос? Навіть якщо уявити, що мешканці Косова і Золотоноші – це все ж представники одного етносу, на кримських татарах питання етнічної нації в Україні глухне. Мова? Теж ні: по-перше, знову кримські татари, котрі в цю картину світу не вписуються, по-друге, Нацкорпус прямим текстом проголошує, що мова для них є вторинним явищем, на першому місці – нація.

Читайте Остап Українець: Теорія змови – як національна ідея

Залишається хіба соціальний договір, але тут розмежувати українців і неукраїнців узагалі нереально, бо соціальний договір не визначається взагалі нічим. Можна припустити, що Конституцією, але це припущення регулярно розбивається об 35 статтю. Доводиться відкинути весь асортимент і визнати, що ідеологія українського націоналізму нині значною мірою визначається лише ідеями членів різних організацій про те, чим є націоналізм. Тобто цієї ідеології значною мірою не існує.

Читайте Остап Українець: Суспільство взаємної незручності

А от з іншого боку все ще гірше. Цей інший бік – це іконографія націоналізму тридцятих. Легенди й родинні перекази, які наводять у приклад, коли виправдовують незаконну діяльність. Націоналізм і патріотизм стоять вище від закону. Задля досягнення суголосної з ідеєю (байдуже, що сама ідея може існувати лише в головах двох-трьох людей) мети, можна порушувати закон і вдаватися до насилля. Проти правоохоронців. Проти співгромадян. Усе правильно. Так робили члени ОУН у тридцятих і сорокових. Отже, так слід робити і зараз. І тут, навіть якщо проігнорувати різницю в часі, криється величезна пересторога. Члени ОУН робили те, що робили, у своїй країні, але чужій державі, протистоячи чужій владі, котра подеколи репресувала українців суто за те, що ті були українцями. І сучасні українські націоналісти цей урок неусвідомлено засвоїли. Вони поводяться в Україні так, ніби ця держава їм ворожа. Навіть більше – чужа.