Минулого тижня Верховна Рада нарешті спромоглася у першому читанні прийняти закон «Про місцеві вибори». Те, що вибирати владу на місцях ми будемо по-новому, обіцяли ще під час підписання коаліційної угоди. Та як уже традиційно заведено – дотягнули до останнього, і правила вийшли не такі вже й нові, і списки не дуже відкриті. Ще й доробляти проект на друге читання будуть у скорочені терміни. Все ж основні моменти зрозумілі. Тож як вибиратимемо мерів, старост і депутатів місцевих рад, розбирався «Репортер».
Майже за півроку роботи у парламенті напрацювали аж чотири проекти «Закону про місцеві вибори». І всі чекали на тривалі бої під час голосування. Але, певно, у раді відчули, що затягли аж занадто, вибори ніхто не перенесе, а закон треба приймати нині чи ніколи – пішли на компроміс. Свій законопроект практично зразу зняла «Батьківщина», потім відпав проект «Народного фронту». На фініш вийшло два. Один з них готувала ціла група експертів і він вважався найбільш прогресивним і прохідним. Але його не взяли. Найімовірніше, зійшлися на тому, що разом з тим він і заскладний для простих людей, а часу на інформаційну кампанію вже нема. У тому бюлетені мало б бути лише два пункти – за яку партію голосуєте та за якого кандидата з її списку. Навпроти них треба було проставити номерки. А їх уже брати з довжелезних списків, які висять у кабінках для голосування…
Тож зупинилися на останньому варіанті, який разом готували депутати з «Блоку Порошенка», «Народного фронту» та «Радикальної партії».
Обрізані та партійні
Найкардинальніші зміни у новому законі стосуються виборів депутатів у міські, районні та обласні ради. По-перше, їх кількість добряче врізали. Все залежить від кількості виборців. За даними держреєстру, на Прикарпатті їх 1 075 106 – тож депутатів в облраді має бути 60, а не 114, як зараз. В Івано-Франківській міській (кількість виборців 182 761) – 36, а не 60. З районних рад найбільше їх буде у Надвірнянській – 32, а найменше у Верховинській – 26.
По-друге, змінилася сама система. Візьмемо для прикладу нашу облраду. Раніше половина депутатів туди йшла перемігши на округах, інша – за списками партій, які здолали 3 % бар’єр. Нова система виглядає іншим чином. Область ділиться на 60 округів. У кожному з них партія висуває від нуля до двох кандидатів. Якщо кандидата по округу немає, а йде тільки партія – виборець побачить бюлетень, де вказана лише партія. Якщо кандидат один – то його прізвище, його приналежність до партії та саму партію. Якщо два, то два прізвища, їхня партійна приналежність і все – окремо партії нема. І так від кожної партії, таким чином можна віддати голос як за певну людину, так і просто за партію.
Далі починається другий етап – підрахунок усіх голосів по області, які віддані за певну партію. Для прикладу, партія «А» взяла 20 % голосів, значить, вона отримує 12 крісел в облраді. Хто сяде на ці крісла? Тут уже йде внутрішньопартійний рейтинг – тобто рахують, хто з кандидатів від цієї партії набрав найбільше голосів. От перші 12 людей у списку і стануть депутатами. З іншого боку, треба сказати про прохідний бар’єр, який існує для партій, а це 5 %. Тут є велика загроза, що деякі округи взагалі не будуть представлені в раді. Наприклад, людина перемогла на окрузі, а її партія бар’єр не здолала. Тоді – вибачте. Чи з іншого боку – таки здолала, але мандатів замало, а за його однопартійців на інших округах проголосувало більше народу. Тоді кандидат теж пролітає.
Також новий закон дозволяє йти на вибори блоками, і то в найрізноманітніших конфігураціях до кожної з рад. Для прикладу, на рівні області партія «А» іде блоком з партією «В», а на рівні міста – з партією «С». Правда, прохідний бар’єр для блоків вищий – 7 %.
Враховуючи такий високий прохідний бар’єр, можна прогнозувати, що більшість у радах займуть добре розкручені партії, які нині лідирують у всеукраїнських рейтингах. Більше того, закон практично не дає доступу до рад місцевим активістам, громадським діячам чи волонтерам, які добре себе зарекомендували на місцях. Права на самовисування на цьому рівні нема! Той самий безпартійний активіст може йти на вибори, але якась партія таки має внести його у свій список. А це, що не кажіть, до партійної політики таки прив’язує. Тож тепер почнуться торги за обличчя.
Голови – великі й маленькі
Ще одне вагоме нововведення стосується виборів міських голів. У великих містах, де мешканців понад 90 тисяч, переможцем стає той, хто отримає абсолютну більшість голосів. А це 50 %+1 голос. Якщо кандидатів з таким результатом у першому турі немає, відбувається другий тур, де між собою змагаються двійко лідерів. Треба сказати, що на Прикарпатті ця новація актуальна тільки для Івано-Франківська – виборців тут більше 180 тисяч. І виглядає, що два тури тут таки буде. Явного любимця в народу немає і навряд чи за найближчі місяці він з’явиться. Нині чинний мер Віктор Анушкевичус на виборах 2010 року набрав лише 27,2 % голосів.
У решті міст, де виборців менше 90 тисяч, а також у селах і селищах голів обиратимуть за старою системою відносної більшості. Тобто, навіть якщо кандидат набрав небагато, але хоча б на один голос більше, ніж найближчий опонент, він стає головою.
Прописані в новому законі й вибори сільського старости – відбуваються вони за тою ж системою відносної більшості серед мешканців села, яке входить до новоствореної об’єднаної громади.
Села – прості й логічні
Щодо виборів депутатів селищних і сільських рад, то тут залишили звичайну мажоритарну систему. Село чи селище буде поділено на певну кількість округів відповідно до кількості депутатів. Зразу скажемо, що найменше – це десять. Кандидат, який набере на своєму окрузі найбільше голосів, стає депутатом. На відміну від виборів у ради вищого рівня партії тут відіграють не таку значну роль. У законі прописано право на самовисування, а для людей у селах, де всі усіх знають, особисті якості кандидата, звісно, будуть важливіші, ніж те, чи є в нього партійний квиток.
Що ж, вибори вже на носі, система – нова чи не дуже – але є. Тепер нам з вами лишається найважче – ставлячи галочки у бюлетенях, вкотре не пошитись у дурні.
Comments are closed.