Наступного тижня розпочнеться вступна кампанія у заклади вищої освіти. Зауважу, що з 2015 року законодавство саме так називає цю групу замість постсовкового варіанту – вищі навчальні заклади. Це відображає зміну державної політики, коли первинним є надання освіти як результату, а не навчання як процесу.
Власне, це відображення світових трендів – готувати студента до життя в усіх його проявах, а не вчити «на професію на все життя». Такими давно є реалії й в Україні. Усім нам доведеться вчитися протягом усього життя, пише Репортер.
Але повернімось до вибору. Хотів би почати з того, що спершу вступникам слід визначитися з фахом – не з сухим шифром, а зі змістом. Звісно, ми, як і більшість країн ЄС, маємо проблему з відсутністю усвідомлення 17-18-літніми вступниками, чого вони насправді хочуть у професійному плані. Часто це призводить або до повного покладання на думку інших (батьків, друзів, однокласників), або до відмови від вищої освіти взагалі. А от відмова від вищої освіти далі коштує дуже дорого у буквальному сенсі цього слова. Це нижчий середній дохід протягом життя, нижчий рівень задоволеності життям, слабша мережа соціальних контактів тощо.
Різні країни задля підвищення віку вступників вдаються до різних методів. Наприклад, в Ізраїлі введена обов’язкова військова служба після школи. Багато західних країн практикують 1-2 роки праці та подорожей перед рішенням про вступ до університету. Інколи прийняття рішення затримується ще довше – але виграють від цього усі учасники освітнього процесу.
Читайте: Максим Карпаш: Дороги як можливості
Та уявімо, що рішення про майбутній перший фах прийнято. Тоді постає питання вибору закладу вищої освіти – освітньої програми та університету. Пропозиція настільки перевищує попит, що обрати дійсно складно, адже місць у вишах (ліцензій) майже вчетверо (!) більше, ніж випускників з усіх українських шкіл.
Як практик із цієї системи скажу, що в одному університеті можуть співіснувати різні за змістом, якістю та рівнем інфраструктури освітні програми. Це треба усвідомлювати. На такому перегрітому ринку рекомендую обирати або «перевірений продукт» (програму, що має добру довгу репутацію), або «свіже» – відкрите як відповідь на потреби ринку праці.
Існує вже майже класична схема добору освітньої програми: «Аудиторія», «Лабораторія», «Бутафорія».
«Аудиторія» означає, що треба звернути увагу на лекторів, їхній досвід і репутацію, актуальність використовуваних методів і навчальних матеріалів, стан лекційних приміщень тощо.
Читайте: Максим Карпаш: Дорога безкоштовна вища освіта
Щодо «Лабораторії», то тут слід уважно вивчити, де студенти здобуватимуть практичні навики, вчитимуться застосовувати здобуті знання – ті самі лабораторії, їх унікальність і стан, місця проходження практики, залучення викладачів-практиків, можливості академічної мобільності (закордонних стажувань).
А «Бутафорія» відповідає за студентське життя, мережу соціальних контактів студентів, відчуття належності до чогось більшого.
Пандемічний рік додав до цього всього й цифровий вимір. Якими є цифрові відображення Аудиторії, Лабораторії, Бутафорії? З останньою відверто найважче, та університети дедалі активніше створюють в інтернеті й соцмережах платформи електронного навчання. Крім усього іншого, там є відгуки студентів і випускників…
Такі речі нині можна вивчити максимально детально – от на цьому й раджу зосередитись.
