Максим Карпаш: Газова пандемія

Наприкінці 2014 року стояв у черзі в ощадкасі, бо десь вимагали квитанцію з печаткою банку. Тих 20 хвилин головним чином слухав про тарифи, «докерувались» і все у тому ж дусі. Врешті не витримав і, захищаючи здоровий глузд, сказав, що ми ще будемо дякувати за ту ціну на газ, яка тоді була. Нескладно передбачити, що мені розповіли натомість, правда?

Нагадаю, до 2014 року ми платили трошки більше як 72 копійки за куб. Потім тариф зріс до майже 1,1 грн (майже 50 % зростання), а у 2015 році стало 3,6 грн. Так тривало до серпня 2016, коли тариф зріс до майже 6,9 грн. У 2018 році ціни сягали 8,5 грн і навіть трохи більше. Отже, за вісім років маємо зростання у майже 10 разів, які сміливо перетворяться у п’ять разів з урахуванням зміни валютного курсу, пише Максим Карпаш у Репортері.

Цьогорічна осінь на газовому ринку позначена драматичним, нечуваним зростанням цін на цей енергоносій – у пікові кризові моменти ціни досягали позначок у майже 1100 доларів за 1000 м3. Якби наші постачальники його купували за такою ціною, нам би газ коштував під 60 грн за куб. Та ніхто не сказав, що ми вже бачили максимальні ціни, радше навпаки.

Вбачаю у поточній ситуації ознаки пандемії. Головні причини – зовнішні, нашому впливу не піддаються, глобальна ситуація зачіпає усіх без винятку, постраждалих дедалі більшає, способів зарадити не так багато.

Крім усіх економічних та соціальних наслідків, пов’язаних із неспроможністю заплатити за енергоносії, хочу звернути увагу громади та влади до наступного – ми стаємо на дуже тоненьку та звивисту червону лінію між гаслами, грошима, помилками та сотнями додаткових людських смертей. Не полінюся вдруге навести результати дослідження Міністерства охорони здоров’я Великої Британії – внаслідок недостатнього опалення приміщень ця країна щороку фіксує понад 25 000 надлишкових смертей.

Читайте: Максим Карпаш: Напівбіг на місці

Спеціально не буду розбиратися, хто й чому завинив у нашій тотальній неготовності до ситуації, яка повторюється щороку. Натомість, спробую надати практичну настанову, як же нам пройти цей опалювальний сезон – тотально скорочувати споживання усіх енергоносіїв.

В іншому випадку на Україну чекає дефолт – спочатку на рівні громад, підприємств, а далі – держави. Для прикладу, підприємства централізованого теплопостачання можуть знизити температуру гарячої води (не опалення) на кілька градусів – споживач у середньому цього не відчує, а економія буде значною.

Раніше літа 2023 року, скоріше за все, на допандемічний рівень цін на енергоносії ми не вийдемо. Цей газовий карантин триватиме щонайменше наступних півтора року. Але пандемія коронавірусу, якщо й мала нас чомусь навчити, то це силі згуртованих дій. Спільними зусиллями ми пройдемо і це.