Останніми днями практично усі виші, відповідно до правил прийому, оголосили ціни на навчання у 2021 році. Цьогоріч вони вчергове зросли в середньому на 10 %. Скоріше за все, ця традиція продовжиться і наступного року.
Чому це добре й чому погано, розповідає Максим Карпаш у Репортері.
Почнімо з «погано» – так, це знижує шанси типового українця отримати вищу освіту. Так, це може збільшити фінансове навантаження на родини, які мають студентів-платників. І так, це все зробить значну частину українських навчальних закладів менш привабливими порівняно із закордонними університетами. Існують ще інші ризики, але більшість із них у довгостроковому вимірі (5-10 років) позитивно вплинуть на українську систему вищої освіти.
Тепер про позитивні сторони, яких доволі багато. По-перше, це сприятиме очищенню системи вищої освіти – слабкі університети, які не надають належного рівня якості за більші гроші, швидко закриватимуться. По-друге, це все підвищить інвестиційну привабливість системи освіти в Україні – створить передумови для приходу спочатку слабших, а потім і сильніших закордонних університетів.
Читайте Максим Карпаш: Такий далекий близький водень
По-третє, потенційні вступники дедалі більше уваги звертатимуть на якість пропонованих освітніх послуг, а це – найсильніший стимул для надавача тих послуг ставати кращим. По-четверте, на відтинку у 10-15 років це дозволить зменшити бюджетні видатки на вищу освіту – їх більше покриватиме приватний капітал. По-п’яте, ті університети, які залишаться, будуть активно виконувати наукові дослідження та надавати усі можливі послуги – одними освітніми бюджет не наповниш.
Звісно, позитиву очікується значно більше. Для прикладу, для банківської системи буде створена ціла ніша – довгострокові кредити на навчання.
А тепер про поточні причини зростання вартості на навчання в університетах. Більшість читачів, напевно, навіть не підозрює, що так звані платники для усіх університетів є збитковими – плата за навчання навіть не досягає рівня, що держава виділяє на одне бюджетне місце. Інколи ці суми можуть відрізнятись у рази.
На ринку освітніх послуг України так тривало роками. Наприклад, в одному університеті на одну й ту саму освітню програму, наприклад, бакалаврату, ціна на платну форму могла становити 10 тисяч, заочну форму – 8 тисяч, а держава виділяла на бюджетне місце понад 40 тисяч гривень. Наголошую – йдеться про одну й ту саму академічну групу студентів.
Аби виправити ситуацію, особливо для популярних спеціальностей (економіка, ІТ, туризм, менеджмент, ряд інших), держава запровадила так звані «індикативи» – ціна на платну форму у конкретному закладі освіти повинна становити певну частку від вартості бюджетного місця: 60 % – у 2020, 70 % – у 2021, 80 % – у 2022 році. «Індикативи» також можуть обмежуватись кратними середніми зарплатами в регіоні – аби не склалось ситуації, що в певній області ціна на платне ставала надто високою порівняно з середніми доходами населення.
При цьому, звертаю увагу, що у більшості університетів України слід дивитись саме на освітні програми: є дуже хороші у відверто слабких вишах і навпаки. Прямі аналогії – хороші товари за гарними цінами у певних магазинах, хороші страви у певних закладах харчування…
Щодо впливу зростання вартості навчання на його якість, а також рекомендацій щодо вибору куди і як вступати – читайте у наступних колонках.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.