Палили на городі «діда» у Живну середу перед Великоднем, згромаджували сухе бадилля й буришині й запалювали під вечір на городі під кухнею. Тато збирав вилами мерви на даванях царинками, згрібав огризки й недоїдки сіна коло оплотів, що маржина за зиму полишала, й зносив на велику стропу, щоб небавом запалити «діда», пише Люба-Параскевія Стринадюк на порталі Збруч.
Дідо палахтів перед заходом сонця на городі, пломенів, жаристо розгорався, сиділа на стрімкому горбику з повним кошеликом кукуців, що загріла за день в Живну середу, вибирала й вискладувала на землю рядком й рахувала, скільки солодких кукуців загріла сегодне, й дивилася на діда – як ватра горить, звивисто паленіє на городі під кухнею.
Іскри тріскотіли, відскакували, полум’я палало, звивалося, височезний дідо горів, палахтів, вогнисто здригався: кукуцарі гріли діда від ранку Живної середи аж до вечора, допоки ґазди не запалювали у себе на городі діда – кукуцєнники вже тоді не йшли до тої хати гріти діда, як здріли, що тамечки вже запалили діда, якого аж ген здалеку було видко, як огнисто горить і яріється.
Небо жевріло за лісами над Кринтою, сонечко злагідне закочувалося, помаленьки за обрій заходило. Пташки чібірскали, цвіркали жваво, дзвінким прозорим співом перегукувалися, щебетали, весну красну вітали. Земличка, сарака, поволеньки вгріваласи, після зими студеної закоценіла навесні розмерзаласи.
Пекли паски, бабки у четвер перед Великоднем, рум’яні, пахучі вдавалися.
Виймали з печі й відносили у вишну хату й на столі розкладали, щоб остуджувалися, прикриваючи великим лляним полотном: кортіло тут же поласувати духмяною паскою й солодкою бабкою, запиваючи свіжим молоком, як то звикло.
Йшли у Страсну п’ятницю до плащаниці, виносили й виставляли зранку плащаницю у церкві. Чергували біля плащаниці до суботи увечір, чували, міняючи варту по черзі. Западали в мовчання глибоке, майже не говорили, слези струменем чуркотіли від грубих металевих цвяхів у плоті.
Лагодили дору, пидлагожєли дорєнник до церкви святити, повні куфелі й пасківники дерев’яні ріхтували в суботу увечір, накроюючи буженого й скорому добірними букатами для посвяти на завтра.
У великих цвітастих хустках стояла чєлідь у церкві завита, у кованих зґардах щонайкращих на шиї з талєрів срібних вибитих.
В дротяних запасках, лискучих, парчевих, в сардаках із сукна, щільно тканого на верстаті з цупкої тонкопряденої вовни, у ступі піханого. Великодні пасхальні дзвони, литі з міді і олова, дзвінко вдаряли, дзвеніли лунко, бамбаламкали жваво і втішливо, віддавали на всі гори світло і радісно, благовістили осяйно й велично, що Христос Воскрес!
Обливалися водою в Поливаний понеділок Світлого тижня, набирали повні посудини води й гившкали одні на одних, обсипалися рясно, що аж скрапувало з волосся, одіж промокала від щедрого поливання.
Обдаровувались писанками красними – дати найкращу писанку комусь любому в Пасхальний тиждень, обмінятися радістю великодньою, благодатною: дівчєта дарували писанки хлопцям, икі си їм удавали.
Йшли у Світлий четвер на гроби прибирати, траву суху зривали й стебла висохлі. Садили чічки на гробках, суцвіття розлогі, розмаїті, братчики триколірні, нарциси білі – чіснок полонинский, квіти жовті, високі, рослини кущасті, деревця почєсови садили, впорядковували й опоряджали гробки старанно перед Провидною неділею.
В Провидну неділю після служби йшли від церкви на гроби, священник опроважєв гроби, правили парастас, споминаючи душі померлих, тутечки похованих. Ділилися радістю Великодня, розстелювали скатерть на гробках, їду розкладали. Частувались й гостилиси, запрошували одні одних, від гробків до гробків переходили. Пригощали й давали подавники – булку з свічкою за простибиг й солодке у мисочці: най Бог приймає за душечку Василини!
Простибиг, най Бог приймає!
Деревця моцуютци, розвиваються, в цвіток біленький убираютси. Пагони молоді галузяться, буйно розростаються, листками зеленими покриваються. Бубнявіють бруньки на сонечку, гінко розбухаютци, соком тугим наливаються. Скоро веснованє у людий гірських, садитимуть грядки і городи, по Велицідню завесновуватиси.
Читайте: Тарас Прохасько: З журбою радість…
