Історія філософії по-гуцульськи: Шо то було на почєтку? В-дих, ви-дих, від-дих

IV. АНАКСИМЕНЕС, – продовження серії “Історія філософії по-гуцульськи” від о. Юзефа Тішнера на Zbruc. філософія

Ци булисте на Веснарці?
Єк не булисте, то йдіт.
На Веснарці перед роками ватагував мудрагель,
єкий знавси зи Йвасьом Пластуняком,
ясінецким Анаксимандросом, а навет казав до него «вуйку»,
а називавси не Анаксименес,
єк то пишут, але попросту. філософія

Лесьо Лінивчук з Веснарки

Ἀναξιμένης

Уни оба здибалиси, єк верталиси з міста з ярмарку. А до Ясіня тогди ходилоси коло води. То вни сідали собі над водов, а єк їм хтілоси їсти, то лапали рибу, пекли на вогни, і фурт самі себе питали: «Шо то було на почєтку?» Єк Йвась Пластуняк повів, шо «пустка», то Лесьо му перечів: «Ніколи на світочьку, вуйку, не є то пустка, бо з пустки може взєтиси йно само нічьо». Тоди Анаксимандрос, таки Йвась Пластуняк, на тото: «Ну то шо?»

Лесьо, гейби Анаксименес, виснував так: На почєтку був дух. З духу беретси в-дих, ви-дих, від-дих. Єк дих си скупчіт, то родитси душа. Душа тримає чьоловіка вкупі. Бо єкби не тримала, то бесте розлетілиси, на амен.

Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: Анаксимандрос

Дих усєлєко дує. Єк війдеш на верх Веснарки, то го добре чюєш. Чюєш, єк тепла днина любесенько обчіпає світ. А єк узлоститси, то Сусе Христе тай Божя Мати! Пере зимов, січе дожжєм, ломит дерева, хати переносит з місця на місце. Божя сила. Єк дих розрідитси, то з того повстає огень. Видите го? Йкий є рідкий, вин робитси горєчий і тікає д’небу. І з того повстают зьвізди. А єк загусне, то стаєтси вітром, а єк шє май бирше загусне, то робитси хмара, а з хмари летит вода – бо вода то такіж повітрєний дух іно шо мокрий. Мокрий дух прочурає в земню і родит камінє. А витак то вже єв’єїтси ціла решта.

Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: як лікували і вроки знімали

Всьо гусне і рідіє, изнов затугає і зріджуєси. Сказав бес, шо пульсує. Єк та кров. Ту є почєток.

Йвась Пластуняк не дав си переконати. Був старший і не пасувало вступитиси менчому. І так си розходили: їден зи своїм повітрєним дихом, а инчий зі свойов пустков.

Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: про Штефку Біду і теорему Талеса

Але після Леся Лінивчука, верховинского Анаксименеса, й таки шош си лишило. Бо вин до того всего був музикою. Шо роб’є музики? Музики рєдют вітром. Хапают повітрєний дух в смичьки і перекладают го на струни. А йграют так. Прим грає нуту: «Віє вітер, віє буйний, та й із Чьорногори…», а секунд йму вторує: «А-не-пустка, а-не-пустка, а-не-пустка…» І в тотій музиці чюти, єк над потоком Лазішшіна, ниподелеку відтив, де вин вчурає в Тису, в погідну літну днину нипают по ярмарку Лесьо-Анаксименес із Йвасьом-Анаксимандросом.

Переклад Олеся Герасима