V. ГЕРАКЛІТОС З ЕФЕСОСУ, – продовження серії “Історія філософії по-гуцульськи” від о. Юзефа Тішнера на Zbruc.
Той, кого кликали Гераклітосом з Ефесосу, направду називавси Онуфрій Манчук з Підкринти в Жєб’ю-Ільцях
Ἡράκλειτος ὁ Ἐφέσιος
Був то чоловік фудульний і носивси високо. Мусів бих го довго питатиси, аби він відозвавси. Питаєшси, чьо він сидит тихо, то відказував: “Шобисте ви говорити могли”. Цілий тобі Онуфрійко.
Дєдя йиго був ватагом на полонині Ґаджіна. Коли Онуфрійко був малий, то казав му дєдя ватри в колибі сокотити. І у вогни показалася Онуфрійкови правда. Бо вогень є такий: вержеш патик д’ватрі, а вна го обмацує, єк йка любаска, а патик ціліський гнетси і чьирвонієтси. Коли вже го на всі боки обмацає, то з патика лишєєси сама спуза, а решта д’горі в небо йде. Онуфрійко задивлєвси у вогень і у сьвіт. Вичюв, шо в тім є мудра гадка. Вичюв, але багато ни говорив: «всьо вид вогня і кріз вогень». Так повів.
Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: Шо то було на почєтку? В-дих, ви-дих, від-дих
Нираз чюти вогень в собі – внутрі. Чюєш, єк палитси. Чюєшго в ревности. В жалю. Чюєш в туску. І в любови такіж. І тоди жиєш єкби собі самому навкірки. Огень роздирає тя на дві половинки. Єдну кортит наблизитиси д’ ватрі, а друга вид ватри тікає. Так єк бес був мотилем і вовком нараз. Мотиля д’вогневи кєгне. Вовк від вогня тікає. А чєсом такий’іс єкби був димом і спузув. Єдно кі д’горі кєгне, а друге вдолину. Війдеш на верьх, хтів бес штрикнути в бердо. Стоїш удолині, хтів бес вийти на верьх. Все йкийс такий сам не свій. Пломінє си з тебе видобуває.
Чоловік жиє самому собі навкіркі.
Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: Анаксимандрос
Отєк греки то називали “дієлєктиков”. Такіж красно. “Дієлєктику” мож видіти голим воком, коли Йвась, Лесь і Гарасим трохє си підпили. Коли Йвась трохє си віп’є, то горівка тручає го в долини. Коли Лесь си віп’є, то горівка кєгне го набік. А Гарасима прото горівка цурікає назад. Єк здибаютси всі п’єні, то ймутси єден за инчього і тримаютси купи. Так си йдут. І хоч кожний з осібна ни годен на ногах си втримати, то разом си тримают. Йдут, сьпіваючі – самим собі навкіркі. І то си називає “єдністю в суперечьности”. Онуфрій Манчук з Підкринти теж то виснував єко той Гераклітос.
Подібно з хлопом і бабов. Ту допіру суперечьність! Огень ділит, огень єднає. Суперечьність і єднанє, єднанє і суперечьність. Ціле житє. Вже си ни випрєжиш, хіба єк ноги прокєгнеш.
Читайте: Історія філософії по-гуцульськи: як лікували і вроки знімали
Онуфрій з Підкринти – єк той Гераклітос з Ефесосу – на пусто не обзивавси. А єк вже мав шо повісти, то зачінав так: “Не му вам багато говорив, бо й нема д’кому”. Витак виводив коротко тай не довго: “Шобисте знали, шо всьо течє. Ни зайдеш два рази до тої самої води”. Хто то відає, шо на гадци має старий чьоловік, коли єк дитина задивитси у ватру?
Переклад Олеся Герасима
