На думку франківських журналістів, нинішній департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини — один із найбільш закритих до спілкування зі ЗМІ. Принаймні так було до останнього часу. Днями директор департаменту Дмитро Нижник зголосився на інтерв’ю з «Репортером».
— Пане Дмитре, чому саме зараз і чому «Репортер»?
— Остання сесія міської ради дала добро на внесення змін до чинного генерального плану міста. Я вважаю це знаковою подією, відповідно визріла необхідність винести матеріали й наше бачення на рівень, доступний для громадськості. А чому «Репортер»? Мені цікаво було, як ви в інтерв’ю з паном мером хотіли зняти мене з роботи.
— До речі, коли Руслан Марцінків у листопаді в нашій розмові сказав — «Щодо Нижника будемо думати, може, звільнимо» — чому ви самі не написали заяву? Я б, напевно, думав не більше хвилини.
— Якби це питання стосувалося іншої людини, я б сказав, що це некоректно коментувати, а якщо це стосується мене, то давайте розділимо технічну сторону — ті функції, які я виконую, займаючи цю посаду — і розділимо деякі такі, можливо, чи політичні, чи інший окрас будуть мати слова чи рішення. Тому я не буду це коментувати.
— Чому?
— Ну, навіщо мені писати заяву?
— Тобто ви просто проковтнули?
— Ні. Я не проковтую так просто нічого. Якщо я проковтую, то це означає, що треба пережувати (сміється — Ред.). Тому що образи немає ніякої, є пряме підпорядкування, це мій безпосередній керівник, ми, цілий департамент, підпорядковані йому, і приймати рішення в будь-якому випадку — нашому очільнику. Можливо, це було сказано під емоціями, можливо, ви його спровокували.
Заяву я напишу, коли дружина скаже, що я більше буваю на роботі, а не вдома, і поставить мені категоричне табу.
— Добре, я зрозумів. Чому протягом року журналістам було так складно спілкуватися з вами, наприклад, оперативно отримати коментар з тої чи іншої ситуації?
— Категорично з вами не погоджуюсь. От, у нас лише зараз двері в кабінеті зачинені, бо нам заважатимуть говорити, а так вони відкриті. Ми намагаємося адекватно реагувати на будь-які звернення. Але подобатися всім ми не можемо.
А журналісти — вчора, наприклад, одне видання отримало всі графічні матеріали, які були на депутатській комісії, сьогодні — інше видання, будь ласка. Усі містобудівні матеріали викладаються на сайті. Спілкуюся практично завжди. Те, що в телефонному режимі не хочу, то або не маю часу, або коли ставлять провокативні запитання. Були ситуації: ти там скажи, а ми потім напишемо. Ні, давайте ми підготуємо питання, вивчимо, щоб прокоментувати, а вже кажи, як воно має бути — це не правильно. Слово не горобець.
— Ви сказали про чинний генплан і зміни до нього. А історико-архітектурний опорний план?
— Є, розроблений. Будемо ініціювати, можливо, представимо в комплексі з генпланом на сесії міської ради. Це ж не просто підняти руки, це шалений пласт роботи. Починаючи тільки від спілкування з усіма зацікавленими сторонами, а ще в пріоритет поставити, перш за все, інтереси міста, сформувати такий документ — це не так просто. Матеріали є всі напрацьовані, ми їх враховуємо, однозначно, багато зробили, але ще працювати й працювати.
— Ну то коли представите на розгляд сесії історико-опорний і генеральний плани?
— Якщо врахувати всі моменти, якщо все буде ідеально, то документи потраплять до сесійної зали наприкінці листопада — початок грудня. Слухання, презентації, ще багато процедурних моментів.
— Добре, чекаємо генплан у листопаді. Розкажіть більше про себе, бо ж ніхто нічого не знає — народився, навчався і т.д.
— Усі дані відображені в біографії, в декларації. Всі видання вже написали навіть те, що я відклав чи призабув. Народився в селі Кутище Тлумацького району. Навчався у Тлумацькій загальноосвітній школі. Закінчив з відзнакою, брав участь у всіх олімпіадах — від найнижчих до київських. Далі — Львівська політехніка, інженер-будівельник, «Промислове і цивільне будівництво». Потім робота — від майстра на будові до районної інспекції Держархбудконтролю, головний архітектор Тлумача.
— Мали свій бізнес?
— Так, після того, як звільнився з посади, 8-9 років пішло, щоб побудувати власне майбутнє.
— А яким чином ви потім отримали пропозицію на головного архітектора Івано-Франківська? Чому саме ви — з Тлумача, з бізнеса — в який, вибачте, бінокль вас там вигледів чи то мер, чи то хтось інший?
— Я не можу коментувати те, чого не знаю. Напевно, були якісь кулуарні речі. Я все життя нічим іншим, крім проектування, не займався, є об’єкти, які говорять за мене самі. У будь-якому разі це рішення було для мене непростим. Порадився з дружиною, вирішили, що вона дає мені можливість попрацювати в Івано-Франківську.
Я така людина, що отримує задоволення від кінцевого результату. Практично всі мої об’єкти — вони збудовані, вони є.
— Можете назвати?
— Наприклад, швейна фабрика в Долині, вулиця Обліски, мережі автозаправок, кілька великих розважальних туристичних комплексів — Яблуниця, Буковель — усі вони працюють.
— У листопаді у ЗМІ була інформація про те, що ПП «Єврокрок» отримало від вашого департаменту замовлення на реставраційні роботи — загалом на 2,3 млн грн. Колишньою співзасновницею фірми у матеріалі зазначена Світлана Нижник. Прокоментуєте?
— Це дружина брата. Але на час тендеру вона вже не була у засновниках фірми. І це роботи — п’ятої категорії. Не те, щоб їх ніхто не хотів робити, але у Франківську зареєстровані три підприємства, які могли б їх виконувати. Два з них вже були задіяні. Якби не «Єврокрок», то треба було б кликати львів’ян, а тоді ціна була б захмарною.
— Недавно, за моїми спостереженнями, вперше ваш департамент хоч щось заперечив міському голові. Мер опублікував на своїй сторінці у соцмережі малюночок і повідомив, що це ескіз майбутніх робіт на Тринітарській. Фахівці й журналісти обурилися, а 7 березня департамент заявив, що той малюнок ще нічого не означає, підхід має бути фаховий і комплексний. Що це було — конфлікт, дістало?
— Нема жодного конфлікту. Я розумію, що мер презентував, але насправді презентувало управління комунального господарства, яке й було розробником даної документації. Думаю, в Руслана Романовича (Марцінківа — Ред.) обмаль часу, аби вникати в кожний такий дрібніший об’єкт і відповідно бачити те, що там є, і те, чого не було.
Реакція департаменту викликана тим, що реально не були узгоджені певні процедури. Не реагувати вже було б недобре. Тому ми довели свою позицію.
На сьогодні комунальники пообіцяли зберегти на вулиці історичну плитку. Інших проектів ми не бачили, але думаємо, що нас почули. Ми говоримо про цілісний об’єкт, то не лише плитка. Наразі є моя однозначна позиція, щоб незворотні процеси у місті щодо збереження культурної спадщини не відбулися. В межах моєї компетенції — що можу, те й роблю.
— Тобто Тринітарську зараз ремонтувати не будуть?
— Думаю, ремонтувати будуть, але кінцевого варіанту проекту я ще не бачив. Його у будь-якому разі презентують, вже відкорегований, певно, цього року, бо в титульному списку вулиця є, наскільки я знаю.
— А що з ратушею?
— Ну, це візитівка міста, тому… Якщо взяти оглядовий майданчик, то його чотири рази збиралися робити і не змогли, а ми зробили, довели, що можемо. Наступне завдання — віконні та дверні прорізи. Я не знаю, чим керувалися люди, які дерев’яні вікна поміняли на ті, що маємо по факту. Будемо працювати над тим, щоб оновити за старими ескізами дерев’яні елементи дверних і віконних прорізів. Поміняємо вікна назад.
— Скільки це коштуватиме?
— Там є співпраця з громадськими організаціями, є розуміння… Не можу сказати, це передчасно, ціни міняються дуже плинно. У будь-якому разі закупівлі підуть через систему ProZorro. Якщо робити так, як має бути, то це — мільйони, навіть не сотні тисяч.
Ще будемо через ProZorro виставляти замовлення на проектну документацію щодо облаштування в ратуші музею міста. Крім того, поруч, по праву й ліву руку робитимемо археологічні розкопки, це в пріоритеті.
— Тобто ратушу до дня міста, на уря-уря, не здадуть?
— Це не реально, ви ж розумієте. Спершу проектна документація, частина вікон, можливо, ще почнемо археологію. Може, більше встигнемо, зараз я не готовий сказати. Це не буде швидко. Але я впевнений: якщо не зробити першого кроку, ніколи не буде кінцевого результату.
— Одна з найрезонансніших тем, яка, вважаю, дуже негативно вплинула на імідж міської влади й вашого департаменту — забудова промислової зони на Крайківського-Промисловій-Макогона. Люди прийшли на сесію, просили відкласти рішення. Їх не почули, проголосували. Минулого тижня міськрада програла вже апеляцію у Львові, тобто суд вважає рішення незаконним. Чому все відбулося саме таким скандальним чином? Чому презентували саме 33 будинки?
— Абсолютно надумана ситуація. По-перше, дане питання розглядалося ще за часів мера Анушкевичуса. Чому 33? Так вийшло у процесі розробки документації.
— Але ж воно суперечить державним будівельним нормам. На ту площу 33 будинки такої поверховості…
— 33 під’їзди, а не будинки, це по-перше. Є графічні матеріали, можна взяти подивитись. По-друге…
— Вибачте, але я вперше щодо цієї теми чую слово «під’їзди». Чому цього ніхто не казав раніше, чому ніхто нічого не заперечував?
— Заперечували, ніхто не хотів чути.
— Та я ж з мером говорив у листопаді, він казав, що будинків, може бути менше, меншої поверховості, але слово «під’їзд» у цій темі я чую вперше.
— Але є графічні матеріали, де все це видно і там немає нічого поганого. Там нема жодної проблематики, є пішохідна зона посередині, витримана вся інсоляція, від садибної забудови відступили понад 30 м. Жодні інтереси тамтешніх мешканців не зачеплені.
— То скільки там буде будинків, якої поверховості?
— 8-9 поверхів, а щодо кількості, то мені треба піднімати документи.
— Тобто з липня галас на все місто, суди, а ви не пам’ятаєте?
— Я вважаю цю ситуацію штучно створеною.
— Хто її штучно створив?
— Я не знаю, тому не можу цього коментувати.
Там усі нюанси витримані. Була одна вставка 16 поверхів, зараз зауваження прийняті, будинки по 8-9 поверхів. Залишилися процедурні питання, пов’язані із замовниками.
Рано чи пізно цей масив буде забудований. Мене не цікавить політика. Зараз розглядаються певні процедурні моменти. Виконання проекту непогане. Правки будуть внесені. Кошти на ремонт вулиці передбачені. Ми забрали всі спірні моменти. Має бути компроміс між містом, мешканцями та інвестором. Будь-які технічні зауваження, якщо вони обґрунтовані, ми готові почути.
— Сьогодні у громади якраз найбільше претензій саме до забудовників і тих, хто надає їм дозволи. Як із цим боротися?
— Зупинити розвиток міста ми не можемо, не маємо права. Але це має відбуватися якісно, гарно, цивілізовано, в нормативній базі — від і до. І для цього я буду докладати всі зусилля.
Comments are closed.