Що найбільш цінного ми маємо? Впевнений, що над цим питанням замислювався кожен. Звісно, й відповідь у кожного своя. Але мало хто ставив її на рівень найвищих цінностей – речей, які нам дані з народження. Недаремно кажуть: «Цінимо, коли втрачаємо». Ми навіть не замислюємося, що може бути інакше.
Одним із таких дарів є мобільність. Ми не дерева, ми можемо пересуватись. Люди прагнуть збільшити можливості: швидші автомобілі, потяги, літаки. Завдяки технологіям ми скоротили відстані. Але за високим не помічаємо буденного. Наскільки зручна наша домівка, наш двір, вулиця, місто? Якщо перше стосується тільки нас, то останнє охоплює значно ширше коло людей. Чи не створюємо ми їм перешкод?
Мова навіть не про людей, яких доля обмежила в можливості пересуватися. Хоча таких дуже багато. Ми їх не бачимо в першу чергу через те, що вихід на вулицю для них – це вже велике випробування. Не кажучи про простий похід у магазин. І ніхто з нас не застрахований потрапити в цю категорію.
Мова про прості речі. Протягом життя ми так чи інакше потрапляємо в групу з обмеженим рухом. Причиною може бути травма, перелом, розтяжка і, як наслідок, – обмеження в рухах, і ти вже вибираєш маршрут, де поменше сходів. Народилася дитина – як добре, що в будинку є ліфт! Осідлав велосипед чи став на ролики, або вибрався в поїздку з великою сумкою на коліщатах – повір, ти побачиш нове місто! Оціниш різні покриття – від асфальту до бруківки, зрозумієш, чому пандус кращий за сходи, будеш дивуватися похилому бордюру замість нормального заїзду на тротуар. А ще чекає старість, задишка, тиск і серце…
У чому причина? В освіті? Можливо. Нас учать проектувати красиві надійні будинки, але не вчать робити їх зручними. У байдужості? Так. Інакше ми не приймали би тимчасових і поверхневих рішень. Але, думаю, це проблема сутності суспільства. Ми не навчені жити в соціумі, у взаємодії й толерантності з тими, хто нас оточує. Наш світ закінчується особистими бажаннями, потребами і можливостями. Ми не задумуємося, що автомобіль, який припаркували на тротуарі, обмежить проїзд дитячому візку, що перегороджений стовпчиком чи клумбою двір не дасть проїхати швидкій чи пожежній. Що зручний вхід у магазин, кафе чи аптеку важливіший за пишну вивіску.
Останнім яскравим враженням для мене була поїздка в Німеччину. Я був справді шокований великою кількістю людей на візках, літніх людей з ходунками, дітей на самокатах. Це як перевага міста, пристосованого для пересування. Орієнтиром для мене стала фотографія, зроблена випадково на звичайній вулиці, де зустрілися дві літні жінки. Довершенням була поява матері на велосипеді з дитиною на самокаті.
Кажуть, добрий дизайн – непомітний дизайн. Аби побачити проблему, потрібно з нею стикнутися. Бажаю не стикатися з проблемою мобільності, але й не спричиняти незручностей іншим.
Олександр Шишка,
громадський активіст, підприємець
Comments are closed.