Україна невпинно й напружено працює без видимих наслідків праці. Про цей «хвеномен» нам на кожному кроці нагадують білборди і сіті-лайти. «Вона працює. Вона — це Україна». Між тим навколишнє життя стає все гіршим і все більш насиченим імпортом. В тому, що працює Китай, — жодних сумнівів. Достатньо зайти до будь-якого промтоварного магазину і подивитись на логотип виробника. Судячи з автомобільного потоку, також працюють Корея, Японія, Штати, Європа, Росія та індійська «Тата».
«А де ж плоди нашої праці?» — питаємо ми. На це майже риторичне запитання є кілька відповідей: 1) вкрали, 2) десь там, 3) в дупі, 4) а що, хлопці, справді хтось працював? Справедливість першого варіанту відповіді ніби підтверджують передвиборні повідомлення про літаки, на яких чергова збанкрутіла влада вивозить з коханої Батьківщини вкрадене. Про гроші навіть не згадуємо. Сотні пострадянських українських мільярдів обертаються в офшорах і більш приємних країнах, збагачуючи якщо не закордонного вуйка, то тутеш-ніх нероб.
Але мені особисто більше подобаються другий і третій варіанти відповіді. Другий — найбільш оптимістичний. Мовляв, «десь там» осідають наслідки фізичних і розумових зусиль працьовитих нащадків Гонти і Довбуша. А де? Певне, у таємничих «закромах родіни», які одні уявляють у вигляді держрезерву, а інші взагалі не уявляють, але щиро вірять у них. Як у скарби гетьмана Полуботка. Недарма кажуть, що в Україні багато віруючих.
Третій варіант налаштовує на філософські роздуми. Якщо все напрацьоване йде до заднього місця, то яким тоді має бути розмір того заднього місця? І хто власник заднього місця? І якщо є оте містке заднє місце, то ж логічно припустити, що одночасно має бути переднє. А якщо так, то якої воно статевої приналежності? Містики кажуть — жіночої. Адже просвітлені та натхненні предки молилися Берегині і Мокоші. Щось подібне каже й новоспечена бютівка Олек-сандра Кужель, відвідуючи шоу того доктора Шустера, з котрого не вийшло доктора Хауса. «Жінки приходять до влади», — каже вона. Ми не сперечаємося. Бо в тому є якась надія на повернення наслідків праці.
Мусимо визнати: фемінізм наступає. Це не тренд, це — цілий виклик поточної доби. Навіть в американських річках-озерах, подейкують, тамтешні окуні і коропи змінюють чоловічу стать на жіночу. І все через забруднення води. Отже, робимо висновок: у забрудненому середовищі залишатися справжнім чоловіком важко. Звідси збільшення кількості трансвеститів і пасив-ного електорату. Себто, такого електорату, якого мають у… Але про цей варіант ми вже згадували.
Четвертий ж варіант дратує своїм цинізмом. Невже у нас ніхто-ніхто не працює? Адже хтось таки кладе цеглу і збирає з хлібних дерев гарячі круасани? Компетентно відповідаємо: у нас працюють. При тому працюють завзято, до третього поту і сьомих мозолів. Але цеглу, незважаючи на піт і мозолі, кладуть кривувато, круасани несмачні, а пиво здебільшого з порошку і викликає здуття шлунка. Останнє наводить на підозру, що деякі пивні бренди і виробники еспумізану вступили у таємну змову. Одні надувають, інші здувають, а в результаті — грошей катма і в роті бридкий присмак.
Натомість у телевізорі кажуть, що Україна невпинно нарощує обсяги експорту зернових, а наші дівчата в Тунісі за добу обслуговують в середньому на двох з половиною клієнтів більше, аніж в’єтнамки і доньки сонячної Молдови. За радянською звичкою ми віримо телевізорові і з гучним патріотичним «Геть!» відкидаємо четвертий варіант.
І тоді, зрозуміло, вертаємо до третього.
