Вулиця Скарги

На мапах XVIII століття добре видно дорогу, яка веде з села Заболоття до Галицької брами. Після ліквідації фортеці та знесення мурів ця дорога стала вулицею Заболотівською. Невдовзі її назва залишилась єдиним нагадуванням про село, на землях якого постав Станиславів.

Фото: Микола Волков

Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Це була дуже довга вулиця, що починалась від сучасної Незалежності, оминала торговицю (парк Військових Ветеранів) і вливалась у Галицьку. У 1891-му, з нагоди сторіччя першої польської конституції, початкову частину вулиці перейменували на 3-го Мая (саме у цей день поляки ухвалили свій основний закон). Решта Заболотівської змінила назву в 1912 році. Тоді відмічали 300 років з дня смерті Петра Скарги – єзуїта, проповідника, одного з головних ідеологів Берестейської унії. Мешканці не одразу звикли до нововведення і ще довго називали вулицю Заболотівською.

У недовгий період ЗУНР українці вшанували вже «свого». Ним був митрополит Петро Могила – очільник Києво-Могилянської академії. Потім – знову Скарга, якого за нацистів змінив якийсь Егерлєндер (навіть його пошуки в інтернеті, крім назви кав’ярні у Чехії, нічого не дали).

Після війни вулиця називалась Панфіловців, на честь 28 вояків дивізії генерала Панфілова, які загинули у 1941 році під Москвою. Пізніше історики встановили, що цей подвиг сильно прикрашений радянською пропагандою, хоча дивізія справді билася мужньо.

В епоху великого перейменування вулиця стала Сестер Василіянок (1993), оскільки на ній стоїть жіночий греко-католицький монастир, чорниці якого користувалися великою повагою у Галичині. На поштівці видавця Шраєра монастиря не видно – він розташований далі.

Двоповерхівка на передньому плані має давню фармацевтичну історію. Нині в ній міститься найдавніший фармацевтичний заклад міста. З 1903 року тут запрацювала аптека «Під зіркою» – четверта у Станиславові. Спочатку вона належала пану Г. Адаму, згодом її відкупив магістр фармації Веніамін Гундерман. Саме його «розкуркулили» совіти.

На момент відкриття аптеки будинком володіла Анна Мерунович, наступні власники – Антоні Зайончик (від 1908) та лікар Маврикій Ґрадер (1910). З тих пір будинок майже не змінився. Хіба черепицю на даху замінили шифером.

Ліворуч від аптеки проглядається фрагмент якоїсь халабудки. Це фотоательє Францішка Мажевського, про яке «Репортер» уже писав у статті про вулицю 3-го Мая.

Наступна кам’яниця двосекційна, має два головних входи (Василіянок, 5 і 7). Якщо зайти до вестибюлів, то на підлозі можна побачити ініціали «МВ» та «JВ», а також рік будови – «1911». На початку ХХ століття двома сусідніми ділянками володіли Марія Буркґардт та Ян Бігун, що були родичами. Вони скинулись і збудували собі пристойне помешкання. Ще й «кинули» будівничого Едварда Шлезера, який мусив відсуджувати в них недоплачені 550 корон. Власне через це ми і знаємо його ім’я.

Перед сумним «золотим вереснем» власниками були вже інші люди. Будинок № 7 належав лікареві Міхалу Ференсєвичу, який свого часу був бурго­містром Станиславова. А ось лівою половиною кам’яниці володів вже знайомий нам фармацевт Гундерман. Схоже, аптека «Під зіркою» приносила значний прибуток.

Сьогодні колишня нерухомість цих добродіїв виглядає досить незле. Збереглась навіть статуя святого Йосифа у ніші на третьому поверсі. Єдине «фе» – це дах, який обшили блискучою бляхою, ще й знесли частину аттика. Тепер купол на розі нагадує боєголовку балістичної ракети.

Крайній будинок перед поворотом на вулицю Шопена має номер 11. Францисканська мет­рика 1822 року фіксує тут вільний ґрунт під будову Вікентія Стосака. Наступні власники поставили скромний дерев’яний будиночок, який у 1870-х замінила двоповерхівка Маврикія Ґрадера. Цікаво, скільки тоді заробляли станиславівські лікарі, які могли собі дозволити придбати дві кам’яниці?