В одному із вестернів герой Клінта Іствуда каже: «Всі люди поділяються на тих, в кого заряджена зброя і на тих, хто копає». Про перших в нас сьогодні мови не буде, вони воїни і вони злі. Мова в нас піде про тих, хто копає. Всі вони народжуються для щастя, а обирають собі за життєвий сенс копання. Всі вони практично однієї породи, але кожен копає у свій спосіб і на своєму місці.
Раніше більшість з тих копачів таки мали справу з землею. Вони чесно копали ґрунти і викопували з них мінерали та інші корисні копалини. Тепер таких щирих копачів залишилось небагато. Зате збільшилось число тих, хто невтомно копає під свого ближнього у пошуках компроматів, грошей і лайна. Останнє, як відомо, знаходиться переважно на сметані, тому у нас спочатку докопуються до сметани, а далі вже справа техніки. Я думаю, що сметана тепер така несмачна саме тому, що її сприймають лише як проміжну ланку пошуків. Якби було навпаки, можна було б навіть купувати сметану у магазинах, а не на ринку, де в тій сметані квітне і жирує сальмонела.
Є ще такі люди, які завзято викопують правду. Вони вважають себе дуже потрібними копачами. Хоча, правду кажучи, та правда мало кому потрібна. Вона навіть шкодить. Це як у старому класичному коміксі Ела Кеппа про Лисого Горела. Типу, є така фантастична істота, яку називають Лисим Горелом. Вона своїм поглядом змушує людей казати правду. Якщо такі створіння, попри всі заборони та митні кордони, потрапляють у цивілізоване суспільство, то припиняється всяка діяльність. Адже правда стоїть поперек бізнесу, реклами, політики і традиційної родини. Правда все це руйнує. Тому копачам правди здорове суспільство дозволяє викопувати лише малесенькі шматочки правди. Зовсім мікроскопічні.
Кілька разів в Україні, у лихі години політичної гарячки, «смотрящіє» не догляділи, увійшли в азарт, дозволили ентузіастам копнути трошки глибше. Так ті ентузіасти ледве не знесли базис разом із надбудовою. Щоправда, «смотрящіє» вчасно схаменулися та прикрили копанки. Це я про плівки Мельниченка і справу «Артека». Висновок: копати треба політкоректно, із суспільно позитивним настроєм. Пам’ятаючи, що у фіналі класичного коміксу того Лисого Горела врешті-решт застрелили.
Ще одна група копачів підпадає під означення «історики і краєзнавці». Ці копають минуле. При цьому рідко зважають на те, що насправді потрапляє під їхні лопати. Їм заздалегідь відомо, що саме вони мають викопати. А якщо замість очікуваного злочинно викопується щось інше, то його знову закопують і роблять вигляд, що нічого не було. Тому що такої історії, яка не служить теперішньому, нікому не потрібно.
Не треба нам «підривних» документів. Бо ж книжки вже написані, дисертації захищені, пам’ятники споруджені. Що ж тепер, через такі дурниці (дрібниці, нісенітниці тощо) відбирати в шанованих і дружньо налаштованих професорів докторські ступені? Зрозуміло, що у цьому випадку дружньо налаштований професор значно цінніший та адекватніший за недружньо налаштовану історію. І все залишається, як було. На віки вічні. А копачам видаються бонуси. Щоб не стомлювалися закопувати усе недружнє.
Сумно? Сумно. Але ж, нагадаю, є ще й ті, в кого заряджена зброя.
Comments are closed.