Найближчим часом має вийти друком український переклад книги Еразмуса Цьоклера «Ви мусите жити». Автор — онук пастора Теодора Цьоклера, засновника сирітського притулку та багатьох інших благодійних закладів у Станиславові, якого не забули і в сучасному Івано-Франківську.
У книзі є уривки зі щоденника Вілфріда Лемпа, який молодим вікарієм прибув до німецької громади Станиславова восени 1912 року та залишився у нашому місті на довгі роки. Наразі пропонуємо частину того щоденника, яка, на нашу думку, добре ілюструє життя тогочасного міста.
«Станиславів — місто, що має 60 000 мешканців, але ми живемо зовсім не у Станиславові, а в дещо віддаленій Колонії Княгинин. Мене поселили у мансардній кімнаті гуртожитку для вікаріїв «Паулінум». Він складається із чотирьох мансардних кімнат на четвертому поверсі чиншового або ювілейного дому, який побудували 1908 року на гроші пані пасторової, щоб дитячий будинок мав постійний дохід у формі виручених за оренду грошей. Господиня дому, пані Гальперн, охрещена єврейка, видається дуже турботливою й розумною. Щойно вона якраз довго напучувала мене, мовляв, я не повинен нарікати на нужденні умови життя в Галичині. А якщо мені щось не подобається, то слід пошукати собі кращого….
…У суботу Пауль Цьоклер, показував мені місто, передовсім церкви: українську, в якій мені кинулося у вічі те, що основною ознакою греко-католицької релігії є надмір цілувань. Підніжжя Божої Матері на іконі при вході заціловано до чорноти; ніхто, включаючи освічених людей, не пройде мимо, не поцілувавши. Далі католицька церква, дуже пишна. А ще синагоги — одна для ортодоксальних євреїв, а друга для ліберальних — у тій другій можна почути чудовий хоровий спів й просвітницькі доповіді. Цієї суботи було свято Кучок. Отож, біля своїх будинків або на їх дахах євреї будували дерев’яні халабуди й сиділи в них. Крамниці в суботу завжди зачинені. Бідніші євреї в суботу завше тримають «шабесгоя», християнина, який цього дня під їхнім наглядом і за їхніми вказівками обслуговує у крамниці, оскільки самим їм не можна торкатися грошей.
Оглянув я і цьоклерівські заклади: сирітський притулок для хлопчиків, окремий для дівчаток, «Мартінеум» — гуртожиток для приїжджих учнів старших класів, канцелярія, дім пастора, євангелістська церква, семикласна школа й городи. Окрім станиславівської громади, ми повинні опікуватися діаспорною дочірною філією Горохолина, проповідувати в Надвірній, Солотвино й семи інших громадах діаспори.
Обідаю я в домі пастора. Пані пасторова Лілія Цьоклер — надзвичайна, чудова жінка, дуже скромна, а попри це дуже шляхетна. Вона зовсім не виглядає сильною, але робить надзвичайно багато. Не лише веде домашнє господарство з шістьма дітьми — сьогодні я бачив її за пранням. Окрім того, вона ще керує спілкою молодих жінок, веде недільну школу, годину співу в будинку для дівчаток, видає власний вісник «Малий помічник», піклується про сільське господарство. А до того ж у них завжди гості. У суботу тут був пастор Шік, який працюватиме в Уґаршталі.
…Тут сім гімназій. Поляки з усіх сил спонукають людей до навчання, не вимагають оплати за школу, позичають книжки. Отож, з цілої Австрії у процентному відношенні у Галичині найбільше гімназистів, та й неграмотних теж найбільше. Але ті вищі школи не такі вже й суворі, особливо якщо взяти до уваги кількість святкових днів. Відзначаються усі римо-католицькі та греко-католицькі свята, що через різні календарі ніколи не співпадають. Окрім того, є ще маса політичних свят. Добре вчать лише польської мови. Від абітурієнтів вимагають прочитати 150 польських творів.
Усі гімназисти носять однострої. Так тут намагаються замаскувати соціальну нерівність. Раніше поруч за партами сиділи польські діти з багатих родин, босі українці та євреї в каптанах…
…Під час ювілею закладів пастор Цьоклер виголосив десять промов, але щоразу щось нове, сповнене духу, захоплююче. Найблискучішим була, власне, його оповідь про свято в Познані, яку він розповів громаді, перш ніж розпочався вечір для родин. Вечір почався о восьмій годині. О шостій Цьоклер підійшов до Червенцля й каже: «Слухай, здається, промовець, який був запланований на сьогоднішній вечір, виступати відмовився. Хто буде говорити — я чи ти? О пів на сьому він мав ще хрестини у когось удома — під час хрестин тут теж прийнято говорити своїми словами, — а потім увечері він півгодини промовляв з іскрометною дотепністю й душевністю…».
Переклад з німецької Галини Петросаняк
Comments are closed.