Смерть мольфара

Найрезонанснішою подією цього тижня на Прикарпатті стало вбивство відомого в Україні віщуна та цілителя Михайла Нечая. Нечай був майже офіційно визнаним останнім карпатським мольфаром. Називав себе білим магом. Приймав хворих, із задоволенням відвідував різноманітні фестивалі, часто зустрічався з журналістами. Багатьом говорив, що знає, коли помре. Але дати не називав.

Убивця жив поруч

Минулої п’ятниці дорогою до верховинського села Верхній Ясенів, де мешкав Нечай, можна було зауважити аж надто багато міліції. Вистачало правоохоронців і біля хати мольфара. Біля мосту через річку – з десяток авто. Декілька чоловіків у цивільному в тіньочку поруч з хатою розглядають карту та неголосно щось обговорюють. Експерти мастять двері чимось чорним – напевно, знімають відбитки. Атмосфера – звично-ділова, якщо не зважати на серйозну спеку.

Ситуацію намалювали таким чином: дзвінок з повідомленням про вбивство у райвідділі прийняли о 6.50. Передали вище, підняли на ноги міліцію Верховинського та Косівського районів, попросили допомоги у буковинських колег і місцевих лісівників. Про подробиці загибелі мольфара та про підозрюваного у вбивстві дізналися майже все і майже одразу.

…О шостій ранку, 15 липня, на порозі Михайла Нечая чекали п’ятеро відвідувачів. Він обрав одного молодого чоловіка та запросив до себе. Той вийшов хвилин через 5-7. І хоча зазвичай мольфар проводжав людей до порога чи навіть до хвіртки, цей вийшов сам. Сказав іншим поки що не заходити, мовляв, «дід Михайло, просив його не турбувати». І подався в бік лісу. Це вже потім люди говорили про якийсь його дивний погляд, а тоді ніхто ні про що й не підозрював. Через десять хвилин цілителя знайшли мертвим. Він помер від ножового поранення в шию, скоріш за все, миттєво.

Як сказав начальник УМВС області генерал Василь Варцаба, міліція розглядала три версії: вбивство з помсти, з неприязні, на релігійному ґрунті. Остання виникла тому, що в наметі, де жив підозрюваний, знайшли релігійну літературу.

«Він жив тут з понеділка. Приїхав, поставив намет. Пару разів ходив до Нечая. Нічим особливим не відрізнявся, – каже мешканка Верхнього Ясеньова Марія Лопуляк. – От, тільки коли ми йшли купатися на ріку, то він стояв біля кладки, і погляд в нього був якийсь недобрий. Ми швидко скупалися та пішли».

Ніж – як аргумент

До детальних прикмет підозрюваного міліція швидко додала його відеопортрет. Виявилося, що зовсім недавно у Ясеньові працювала столична знімальна група. На відео знайшли й обличчя ймовірного вбивці.

Того ж дня, близько восьмої вечора його затримали поблизу села Буківець Верховинського району, десь за шість кілометрів від хати мольфара. Як каже Василь Гультайчук, начальник прес-служби обласної міліції, дуже допомогли лісівники, які знають у горах усі дороги та стежки, – чотирьох цивільних правохоронці нагородили за це цінними подарунками.

Втікач спротиву не чинив, хоча трохи заметушився та пробував втекти. Не вийшло. У вбивстві зізнався. Зараз з ним відпрацьовують деталі: як заходив у кімнату до Нечая, що казав, робив і т. д. Стосовно мотиву, то правильною виявилась «релігійна» версія.

Львів’янин, 1978 року народ­ження, виявився інвалідом ІІ групи з діагнозом «шизофренія». Минулого року вийшов з-за грат після 10 років ув’язнення за вбивство, яке відбував спочатку у в’язниці, а потім у закритому психіатрич­ному закладі на Дніпропетровщині. За його словами, він вважає Михайла Нечая язичником, а себе – християнином. Каже, перед убивством, двічі зустрічався з мольфаром, пробував наставити того «на правильний шлях». Переконати не зміг, в ніч з четверга на п’ятницю довго молився та нібито отримав згори дозвіл на вбивство. І вранці знову пішов до Нечая. Нині йому загрожує довічне ув’язнення.

Люди говорять різне

На похоронах Михайла Нечая було з півтисячі люду. Панахиду правив місцевий парох Михайло Гергелюк.

Ставлення до Нечая у різних людей завжди дуже різнилося. Дехто звинувачував його у шарлатанстві, інші говорили про справжню магію 81-річного цілителя. Але те, що Прикарпаття втратило непересічну людину – факт. Смерть мольфара, незважаючи на очевидну, якщо можна так сказати, простоту, прикарпатці швидко оповили різного роду плітками, почали згадувати та аналізувати його слова та вчинки. Наскільки це все може бути правдою – кожен вирішує сам.

• Деякі учасники першого фестивалю «Червона рута» (вересень 1989 року, Чернівці) досі стверд­жують, ніби Нечай своїми чарами «тримав» на фесті добру погоду. А сам мольфар говорив, що смерть одного з його синів була, власне, карою за це втручання у «справи небесні». Більше дід Михайло хмари не розганяв.

• За словами одної із сусідок Михайла Нечая, він останніми днями таки відчував наближення смерті, казав: «Догорає моя свічка». Також кажуть, що того п’ятничного ранку він незвично ретельно приводив себе в порядок після сну та готувався до прийому відвідувачів.

• Тепер серед прикарпатських горян говорять про ймовірні природні катаклізми – надпотужні дощі, грози, повені, зсуви чи щось інше. Мовляв, мольфари так просто не вмирають, і природа має відомстити людям.

***

Коли тієї п’ятниці вже збиралися повертатися до Франківська, на очі потрапив граційний чорний кіт Нечая. Хазяїн називав його Млинцур, Млинцурка. Кіт завжди був поруч з мольфаром, роки йшли, а він залишався. А може то були різні коти? Але всі однакові та глибоко чорні.