Володимир Єшкілєв Є така особлива порода людей – носії істини. Вони майже нічим не відрізняються від звичайних людей. Майже. При уважному вивченні виявляється, що у носіїв істини розвиненіші горлові м’язи, випнутіші очі та ширші ніздрі. По справжньому нести істину з вузькими ніздрями практично неможливо. Тим більш, її відстоювати. Захищати її, ріднесеньку, від ядучих циніків, байдужих людей та носіїв ворожих істин. Адже незахищена істина швидко в’яне. Перестає надихати, вкривається зморшками сумнівів і тихенько злітає в небуття. До архіву, де лежить сила-силенна колишніх істин. Колись таких яскравих і свіжих, а тепер смішних і не потрібних нікому.
Але справжній носій істини не губиться, якщо його істина раптом зав’яне. Він знає силу свого горла і свого слова: «Скаже, як зав’яже!». Тому йому, власникові широких ніздрів, ніколи не доводиться довго нидіти без істини. Нова істина знаходить його, оволодіває його довірливою свідомістю, і він гордо несе її на майдани та вулиці, на шпальти газет і на екрани телевізорів, каже і в’яже. Надихаючи на подвижництво інших власників широких ніздрів.
Один із таких носіїв живе на сусідній вулиці. Десять років тому він агітував за чинного президента і плакав на площі, коли тутешні владики кропили Данилича йорданською водою. За рік на тій таки площі він вересканив: «Кучму геть!». У дві тисячі четвертому ніздрі того добродія розмірами вже нагадували портали залізничних тунелів, коли він видобував із легенів і бронхів священне гасло чергової істини: «Ющенко! Ющенко!». Потім він носив значка із червоним сердечком і пришептував: «Маємо, маємо Берегиню! Нашу, правдиву…». Цього ж року, кажуть, його бачили в агітаційному наметику чергової «надії нації». Він там розповідав, що перемога ось-ось настане.
Інший підвид із тої породи розповсюджує засоби гігієни та біоактивні добавки. Він несе високу істину правдивої зубної пасти. Він щиро вірить, що щастя для людства можна досягти, присадивши на БАДи кілька мільярдів непросвітлених людисьок, які все ще споживають хліб і м’ясо. Він несе свої банки і туби так, як віруючі носять ікони і хоругви. Його очі випромінюють світло вічності. Напевне, він володіє не тільки істиною, але й певним різновидом баночно-тюбикової «духовності». Боже йому поможи…
Носії істини мають свої улюб-лені фішки. Вони, наприклад, із задоволенням читають історичну літературу. Вони намагаються підтвердити сповідувані ними істини чинними історичними прикладами. Вони впевнені, що істина, котру вони самовіддано несуть, обов’язково має глибоке історичне коріння. Якщо не трипільське, то вже точно з козацької доби. Політики, за яких вони агітують, завжди є боговідзначеними нащадками давніх рільників і стражденних інтелігентів. А у зубній пасті, яку вони продають, містяться цілющі трави, котрими шість тисяч років тому трипільські жерці лікували трипільських вождів.
Носії істини дуже уважно, навіть напружено, читають газет-ні статті, що піднімають теми минулого. Адже історія може виявитися не тільки джерелом підтвердження істини, але й тою підступною безоднею невідомого, звідки істині раптом приходить капут. Тільки-тільки назвали вулицю ім’ям героя, щойно проспівали пісні і поплакали під пам’ятною дошкою, як герой виявляється зовсім не героєм, а бандюком, і тушонку він крав, і Маруську (Ориську, Параску, Одарку) присилував до багаторазового злягання на мішках із колгоспною кукурудзою. Такий поворот справи може сильно травмувати носія істини. Вивести його з рівноваги, й навіть пошкодити його психиці. Навколо нас доживає ціла армія нещасних «інвалідів істиноносіння». Адже не всім носіям комуністич-них істин вдалося безболісно перекваліфікуватися на носіїв національної правди. Декому й досі на монументах ввижається ленінська кепка. А якщо суспільний мейнстрім знову поміняється? Аж подумати страшно.
Тут згадується анекдот, що його розказує Ума Турман у «Кримінальному чтиві» Тарантіно. Йдуть три томати. Тато‑томат, мама‑томат та синок‑томат. Малий постійно відстає. Татуся це дратує. Він наступає на синка й каже: «Не гальмуй, Кетчупе». Так і реальне життя. Воно раз у раз наступає на істину й каже їй: «Не гальмуй, казочко». Та ж, зазвичай, не гальмує, бо вона й не істина зовсім, і навіть не «правда». Вона – кетчуп, у якому намішано всякого різного. Придатного для роздування широких ніздрів.
Comments are closed.