Ревiзiя*

Андрій Микитин В Україну їде патріарх Константинопольський Вафоломей I, можна сказати, що майже Папа, тiльки православний. Хоча не всi православнi вiруючi ставляться до нього з такою ж любов’ю, як католики до свого римського Папи.Мабуть таке вiдношення вiрних до свого духовного батька залежить й вiд самого патріарха. А точніше — вiд його церковної полiтики та мiсонерської дiяльностi у Божому винограднику.

А причина криється в канонічності церкви, що в свою чергу полягає в давній церковній традиції покладаннi рук, що гарантує священний зв’язок сьогоднiшнiх єпископiв з апостолами Христа. Так, Папа Римський веде свiй генеалогiчний вiдлiк безперервно й майже погодинно вiд самого апостола Риму Петра (Симона). Православнi ж мають приблизно такий же список попередникiв вiд брата Iсуса апостола Андрiя. До покладання рук та канонічності ми ще повернемось, але спершу оглянемо коротко нинiшню релiгiйну ситуацiю.

Папа римський проживає в Римi, де поруч з ним 99?% корiнного населення вiчного мiста — католики. Патріарх Варфоломей І перебуває в Стамбулi (другому Римi), де 99?% мiсцевого населення мусульмани, а решта 1?% — це не тiльки православнi, але й представники всiх конфесiй взагалi, включно з атеїстами. Чому схiдний патрiарх так слабо проповiдує та навертає народ в своєму кварталi й на сусiднiх вулицях достеменно невідомо, одак зрозуміло, що сьогоднi мусульмани в Туреччині вже достатньо толерантні, принаймі для проповiді повної версії православного катихизму. До речi, «свiдки єгови» на турецьких теренах не мають жодних проблем з роздаванням брошурки «вартової башти» та залученням турків у свою секту.

Зрозуміло, що з такою малочисельною православною паствою у Стамбулi патрiарху Константинопольському можна й ноги протягнути. Однак, в його випадку протягують руки (для допомоги) власне йому, адже його славний титул дає йому можливість отримувати колосальну фінансову допомогу від сильних світу цього. Одним із генеральних спонсорів Константинопольського патріарха є сам патріарх Московський і всія Русі, що сидить в «третьому римі» мiстi-герої Москвi. Зрештою така кооперація — виправдана, оскільки росiяни — найбiльш чисельний православний народ. Крiм того, вони ще й визволителi братiв православних (без втручання «бiлого» царя та російських армій в ходi балканських вiйн всi греки з болгарами та сербами уже давно б бiгали обрiзаними за дiвками в паранджах). Тому патрiарху Константинопольському i так добре зрозуміло, на кого можна покладатися і якого вектору геополiтичного напрямку притримуватися. Та ось виникла українська проблема — з отриманням незалежності нашої держави в православних українців виникла проблема із канонічністю своєї церкви. В той же час українцi заявили про своє православне первородство по відношенню до братiв росiян та висловили готовнiсть взяти пiд опiку старого патрiарха.

І ось патріарх їде в Україну, але поки що на запрошення Московського патріарха, що власне й організовує цей візит та підбирає учасників святочної літургії на честь 1020 річниці хрещення Русі. Однак українцi не втрачають надiї перехопити ініціативу й перетягти старенького на свій бік в ході його перебування в українській столиці. Благо — галичани, навiть будучи в бiльшостi переконливими католиками (щоправда з приставкою греко-), усіляко допомагають браттям на сході й найголоснiше кричать «геть московського попа!»

Проте вся ця возня довкола патріарха та його візиту мало що вирішить для українців, хоча якщо б переглянути історичний підхід до категорії канонічності, а задно й до минулого, то ситуацiю можна було б докорінно змінити. В iстрорiї хрещення Русi дуже багато незрозумiлого та непiдтвердженого: ось три приклади, добре відомі професiйним iсторикам:

Перше, чому Русь похрестили в останню чергу i аж через 10 сторiч від часу проголошення апостольської церкви? До речі, аборигенiв Америки, Австралiї та Океанiї навернули в лоно церкви всього лиш якихось 5 сторiч пiзнiше, ніж слов’ян. I це при тому, що хрестовi походи (європейських народiв) в напрямку на схiд велися безперестанно, а хрестоносцi впевнено доходили до Iндiї та Китаю, долаючи складнi географiчнi перешкоди та територiї войовничих мусульманських народiв. Чому ж бо було їм не пройтися рiвною дорогою по траєкторiї Аахен**- Варшава- Київ, де найближчi гори аж на Уралi, а перша велика рiка для форсування — то, власне, Днiпро.

Друге, чому сама Вiзантiйська iмперiя не похрестила праукраїнцiв бодай через 100?300 рокiв пiсля iмператора Константина? Чим же тоді займалися вiзантiйськi мiсiонери аж цiлих сiм сторiч i чому сам український князь Володимир силою (!) вимагав у них хрещення?

І третє, древня православна традицiя свiдчить, що апостол Андрiй був на Київських пагорбах — хрестив це мiсце та предвiщав створення великого християнського центру на березi Днiпра. Чому ж треба було чекати цiлих 1000 рокiв на хрещення Русi, адже тодi апостол явно не проповiдував до ведмедiв та лосiв, а таки зустрiчався з громадою, мешканцями як мiнiмум якогось села. Тут два варiанти — або нiякого апостола на київських горах не було i тодi вся традицiя і за одно все православiє всія Русi — дитяча байка, або ж нiяких 1000 рокiв рiзницi не було.

Iсторики-ревiзiонiсти твердять, що хронологiю безбожно фальсифiкували.

Тому приписки в 100?200 і навiть 1000 рокiв для iсторії древного свiту зовсiм не значнi. Чого лишень вартi мiльйони рокiв, приписаних довголiттю людства, в порiвняннi з Бiблiйною хронометрiєю в пять тисяч років?

Якщо все справно ревiзiонувати й пiддати здоровому сумнiву та здоровому глузду, то таке явище, як канонічне покладання рук, можна смiло виводити вiд самого Адама, причому для будь-якого Василя з Пацикова: всi ми дiти одного пра-пра-прабатька.

Стосовно ж церковних апостольських рукопокладань та благословiнь — то такi неодноразово обривалися прокляттями та вiдлученнями: свого часу Папа прокляв Лютера, а Лютер — Папу. Яка тоді канонічність та покладання рук в лютеран? А в католикiв? Після розколу Кируларiя*** в 1054 році Папа римський прокляв патрiарха Константинопольського, а патрiарх Константинопольський — патрiарха римського (Папу).

Якщо прокляття та анафема**** означають розрив у традицiї покладання рук та кононічності — то таких вже нiхто не має, оскiльки всi усiх вже тисячу раз прокляли.

Отже патрiарх Варфоломей І, нащадок святого Андрiя, їде по маршруту святого апостола (щоправда, лiтаком), а нашi «побожнi» полiтичнi лiдери спробують використати його вiзит в цiлях трохи попiаритися, познимкуватися й мягко прикластися до святинь. Однак є й такі, що щиро сподiваються отримати канонічне благословіння та проголошення Київського патріарха всупереч росiйському православію. А чи не краще б українцям взяти приклад з англосакської нацiї й вiдмовитися вiд «послуг» усiх пап та патрiархiв одразу. Англiйцi свого часу саме так i вчинили та… стали свiтовою нацiю. Зрештою, сам Господь Бог їх за це не покарав, видно у Нього своє бачення на «канонічність».

* Ревізія — з лат re- й visia — перегляд.

**Аахен — резиденцiя імператора священної Римської Імперії.

***Михайло I Кируларій — патріарх Константинопольський з 1043 р.

**** анафема — вiдлучення.