Володимир Єшкілєв Все існуюче старіє і стомлюється. Патріотизмові теж час від часу необхідно міняти одяг. Старосвітські шати зношуються, героїчні діяння давнини відкочовують до країни Фентезі, етнологія маразміє, а товста кольорова глобалістична міль виїдає в козацьких та упівських строях великі діри.
Мобілізовані хвілармоніями культурники похапливо, криво та патріархально пришивають латки.
А міль тим часом нахабнішає, хрумтить і підло підкрадається до найсвятішого. Втрати стають помітними, а юні красуні перестають закохуватися в тих, хто співає старі пісні про Батьківщину. Данським королівством розповзається запашок шостої свіжості. Тоді до професійних патріотів приходять професійні іміджмейкери. Технологи зовнішнього. З проектами нового одягу. З останніми розробками імпортних політдіорів та культурверсачів.
Іміджмейкери розкладають каталоги й закликають: «Навалісь, братва, падєшєвєло!» Коли братва обережно підходить та несміливо зазирає до яскравих сторінок, рекламні люди врубають свої меседжі: «В модерному світі, — кажуть вони, — класична трансляція патріотичної ідеології перестала бути ефективною. Сучасна молодь асоціює звичну патріотичну риторику з відсталими пропагандистськими локусами та школярськими напученнями. Для патріотичних ідей ми розробили нові інтелектуальні бренди, що базуються на найновіших гамериканських технологіях».
«А чи є у вас, часом, щось таке історичне?», — питають в рекламних людей професійні патріоти.
«Історичне — не актуальне. Атстой, печерні втики» — відповідають бадьорі фахівці з каталогами.
«Втики втиками, хлопці, але ж то є основою», — наполягають патріоти.
Рекламні люди перезираються, закочують очі, чухаються і, врешті-решт, витягають з нижньої шухляди диск з художньою фільмою.
«Ось, — кажуть вони заколотницьким шепотом, — найсвіжіший продукт прадвінутого в бік Грінуея і фон Трієра знаного українського режисера Придуренка.
Автора культових стрічок «Коса неземна» і «Баба на Майдані». Мел Гібсон там просто відпочиває. А сюжет фільмочки архетиповий…»
«Який, який?» — перепитує вусатий добродій з товстим депутатським значком на лацкані.
«Опертий на давню традицію, — пояснюють бадьорі хлопці, вимовляючи «опертий» через «д». — Сімнадцяте століття. Козак їде собі степом широким, співає пісню. Навколо буяють степові трави, світить Стрибоже сонце, вільний вітер пригинає стиглу ковилу…»
«Як то гарно…», — зачудовано шепоче вусань.
«…І тут просто в степу висаджуються агресивні іншопланетники».
«Хто, перепрошую?»
«Ну, злі прибульці із космічних збоченських світів».
«А вони до чого?»
«Е-е-е. Ну то ви не розумієте, — поблажливо посміхаються рекламні люди. — Прибульці в даному продукті символізують зайд-кочовиків, межово чужих нашій культурі, мові і родинним звичаям. Боротьба головного героя з ними є образним синтезом метаісторичного сенсу усіх минулих і теперішніх змагань за незалежність».
«Складно це все, хлопці, — важко зітхає потенційний замовник. — А чому б отому Придуренкові замість якихось там іншопланетян не зробити ворогами москалів там чи тих татар, шо дівчат у полон брали? Шоби то все чітко відповідало історичній правді. Нам не розваги потрібні. Нам тра виховати свідому молодь».
«Чекайте, пане, а як бути з політкоректністю? — запитують технологи зовнішнього, їхні стомлені піаром очі суровішають. — Якщо вийде фільма з агресивними моск… сусідами, одразу щось таке пискате вилізе на трибуну у Держдумі і таке почнеться! Така «історична правда», шо мало нє пакажєцца. Тим більше, якщо із татарами. Гноблена нація. Образи. Єврокомісії…»
Тепер перезираються патріоти. Вони відчувають гнилий подих волохатого лохотрону, але панічно бояться виглядати відсталими локусами. Нарешті найповажніший з них розчіпає комір вишиванки й питає: «І шо, наші хлопці там перемагають?»
«Ну-у-у… не зовсім».
«?»
«Геппі енд — то ж попсова фішка. У геніяльного Придуренка все придумано цікавіше. Навала іншопланетників і боротьба з ними в кінці кінців виявляються мистецько-наркотичними мареннями козака, котрий триста років тому обкурився коноплею… Там в кінці є така розкішна разкадровочка з тих видінь: купальські вогні, голі дівчата, летючі млини, конотопські відьми, Грицько Сковорода з «калашніковим» і двісті шістнадцять тонн щирого золота Полуботка. Плюс три великі купки раздолбастих сапфірів. На декораціях пацани не економили, собі в кишеню не клали. І, найголовніше з того мистецтва, панове, що уся ікебана могутньо змонтована з національних символів. Купуєте?».
І свідомі професійні користувачі символів купують. Адже у шосту резолюцію тисяча чотириста сьомого мітингу було вписано вимогу безугавно підтримувати національно орієнтоване мистецтво і виводити його на високу европейську орбіту. Крізь ворожі космічні флоти агресивних іншопланетних зайд.
