Як стверджують соціологи, дві третини британців засинають з іграшковими ведмедиками у ліжку. Якщо ведмедика немає, то вони можуть і не заснути. Або заснути, так би мовити, з невиз-наченою перспективою.
Невідомо, скільки українців солідарні з такою традицією. Думається, що їх немало. Відкинувши сентиментальний бік цього явища, знаходимо цілий масив творів психологів, присвячених волохатим іграшкам, плюс цікаве зауваження видатного російського містика Даниїла Андреєва. Автор «Рози Миру» вважав, що позитивні емоції, які люди спрямовують на свої іграшки, з часом перетворюють ляльок і плюшевих ведмедиків на живі істоти, що мають астральне тіло і подобу інтелекту. Що іграшка, якою гралися три-чотири покоління дітей, у вищих світах отримує життя нарівні з мислячими істотами.
Отже, будьте обережні зі своїми улюбленими плюшевими звірятами. Раптом ви зустрінете їх у майбутньому, на смарагдових галявинах райських світів. І колиш-ній ваш Топа або Вуркун нагадає вам про злочинно відірване вухо або загублене пластмасове око. Хто знає, скільки саме років посмертної печалі відміряють вам за нечемне поводження із благою іграшкою, що сподобилась отримати часточку вічного духу. Адже про такі казуси небесного судочинства містик Андреєв не залишив нам жодного попередження.
Як не дивно, іграшковий ведмедик має завдячувати своїм виникненням американським політичним технологам. Намагаючись підняти рейтинг президента Теодора Рузвельта, вони у 1902 році «розкрутили» історію про ведмедика, якого добрий Рузвельт нібито відмовився застрелити під час полювання. Журналістську «джин-су» про цей випадок, вміщену на першу шпальту «Вашингтон пост», супроводили карикатурою, на якій поряд з лідером американської нації зобразили миле звірятко із круглими вухами і переляканими очима. Підприємливі виробники дитячих улюбленців негайно використали цей графічний ескіз для створення м’якої іграшки на ім’я Тедді (скорочено від «Теодор»). Остаточне увічнення мисливського гуманізму президента відбулося за кілька років, коли продажі плюшевих і хутряних клонів Тедді тільки у США перевищили кілька мільйонів.
Олександр Мілн зі своїм Вінні Пухом лише вписався у переможний марш іграшкових ведмедиків, котрі підкорили світи дитячих кімнат і дамських будуарів. Тепер виробники іграшок «Штейфф Компані» і «Новелті енд Той», які на світанку ХХ століття були піонерами «ведмедіани», бавляться в «обмежені серії» колекційних копій класичного Тедді вартістю від двох тисяч зелених і більше. Все це зробило реальним ведмедям шалений піар. Вони стали позитивними героями незліченної кількості анімаційних стрічок і кінофільмів, талісманами і сувенірами. Ці обставини наводять на думку, що у містичному потойбіччі існує могутня сила, яка протегує саме ведмедям. Можливо, це якесь давнє ведмеже божество, котре пережило тотемні часи поклоніння і знайшло нові канали впливу на людську свідомість. Тепер воно вже не стереже темний лісовий закуток, а безкінечно реплікує себе у мільйонах плюшевих Тедді.
В тому плані менше повезло вовкам, які, завдяки кіношним перевертням, отримали лише негативне підсилення тотемного іміджу. Вже не кажучи про лисиць (хитрі і підступні), зайців (вічні терпіли з анекдотів) і кажанів (без коментарів). А колись, запевняють нас антропологи, племена давніх європейців вважали перелічених істот своїми першопредками і молились їхнім зображенням. Культурологам варто замислитись над феноменом «ведмежого тріумфу».
А тим часом наближається ніч і десятки мільйонів людей готується до сну, кладучи у свої ліжка іграшкових ведмедиків. А разом із ними – незримі інкар-нації давнього грізного духа, який тисячоліття тому владарював у безкрайніх лісах півночі.
