Власне кажучи, політика у нас закінчилась. Тобто не політика у широкому розумінні, а той різновид гризні за владу, що його в Україні за останні 20 років звикли називати політикою. В нас і раніше, за великим рахунком, не було справжніх «лівих», «правих» і «центристів». А тепер вже й зовсім не буде. Будуть лише «правильні ліві», «правильні праві» і «правильні центристи». Причому останніми призначатимуть лише за особливі заслуги.
Тато, тато, хочу бути центристом!». «Нє дастоїн, пацан. Центристом буде Івасик (Ваня). Він частіше казав татові «дякую» (спасіба). А ти будеш правильним правим (лівим) радикалом!». «Не хочу калом, хочу центристом!». «Ра-ди‑калом, поняв, нє? Плакат на груди і на захист фундаментальних цінностей (соціальної справедливості) кроком руш! Ать-два». Крапка.
Чому ж вона закінчилась, ота політика? Питання риторичне. Несистемні речі довго не живуть. Кучмі майже вдалось перетворити покручену-перекручену «українську політику» на систему. Але тільки «майже». Та й робилося воно через відоме місце відомими виконробами. Події, як і варто було очікувати, вийшли з-під контролю, перехняблена будова завалилась. Все «обнулилось». Утім, не до рівня 2004‑го, як думають деякі романтики, а до рівня 1988‑го. І всі балачки про те, що суспільство, мовляв, уже не те, що воно подорослішало – лише балачки. Той самий совок. Котрий лупає очима в «ящик». І в тих очах те саме вічне скорботне запитання: «Де моя ковбаса?».
Врешті-решт усі ігри владних мужів звелися до намагань переконати людей, що «ковбасу з’їли не ми, а оті вороги». Все фатально вперлось у ковбасу. В її кількість. Зриму та намацальну. Спочатку люди щиро вірили, що кількість ковбаси прямо й безпосередньо пов’язана з кількістю свободи. Потім вони зрозуміли, що це неправда. Що їх здурили. Свободи може бути купа, а ковбаси на всіх не вистачить. А коли слово «свобода» остаточно перетворилося на назву телевізійного шоу, людям підкинули нову ідею. Кількість ковбаси, сказали їм, залежить від стабільності. Там, де міцна непохитна стабільність, там і ковбаса. Там і щастя.
Колись над цим сміялись. Тепер уже не сміються. Тепер ця глибока думка опанувала найширші верстви українського суспільства. І буде в ньому панувати довго-довго. Аж поки людей не переконають, що кількість ковбаси залежить від чогось іншого. Від «духовності», наприклад, або від «расової чистоти». Як демонструє нам вітчизняна історія, у масовій свідомості ковбаса навдивовижу легко сполучається із вельми абстрактними поняттями. І при тому не псується.
Отже публічний формат політики став непотрібним. Він заважає стабільності. Вносить в електоральні голови зайву інформацію. Ставить під сумнів «правильність». Тому «після політики» в публічному форматі житимуть переважно «танці з зірками». А також усілякі «зміни жінок», «полтергейсти», «суперзірки» та їхні клони. А на тлі щасливих посмішок і кіношних жахів царюватиме Її Величність Стабільність. І всі – праві, ліві, центристи – щиро виконуватимуть свій священний обов’язок щодо захисту цієї Стабільності. Кожен на своєму посту, згідно з узгодженим і затвердженим сценарієм. А «правильні студенти» проти чогось там правильно протестуватимуть. Разом із правильними профспілками. А журналісти про все це писатимуть позитивно спрямовані, високоморальні і відповідальні статті, наповнені турботою про суспільне благо. Амінь.
Comments are closed.