За 300 км на південь від Франції лежить острів Корсика, точка дотику французької та генуезької культур.
Щороку сюди приїжджають сотні тисяч туристів. Їх приваблюють пляжі та гори. Але основною цінністю острова є його мешканці – малочисельний і дуже гордий народ з унікальною культурою.
Море, гори, корови
Основним джерелом доходу Корсики є туризм. Щороку острів приймає близько 2,5 млн. гостей, у десять разів більше місцевого населення. А подивитися тут дійсно є що. Портове місто Бастія, Аяччо – столиця Корсики та місто народження Наполеона Бонапарта, затока в Боніфачо, студентське місто Корте та, звісно ж, піщані пляжі з незвичайно прозорою водою Середземного моря.
«Острів – це єдине місце на Землі, де можна побачити засніжені гори та море одночасно», – стверджує Рене ді Россо, жителька острова. І справді, навіть коли у квітні на пляжах з’являються перші відпочивальники, на сусідніх вершинах ще лежить сніг.
Корсика відома також і своєю кухнею, геть не схожою на французьку. На острові розвинуте домашнє виробництво. За словами Рене, найкращі продукти можна знайти не на полицях супермаркетів, а в маленьких крамницях самих виробників. Основою багатьох страв є броччіо – місцевий домашній сир з овечого молока, який додають у равіолі, випічку чи їдять окремо.
Каштани – ще одна частина кухні. З цих солодкуватих фруктів (на Корсиці каштани вважаються фруктами) роблять борошно, супи та пиво або ж готують як гарнір. Відоме й корсиканське м’ясо, адже свійські тварини постійно харчуються чистісінькою гірською травою й тими ж каштанами.
«У горах трапляється багато аварій саме через корів, – розповідає студентка Марі Альбертіні. – Туристи зазвичай просто шоковані тим, що тварини гуляють, де їм заманеться».
Славиться Корсика і виноградниками, а багато вина йде на експорт.
Хто кому кум
«Це мій острів!» – кричить моя подруга, як тільки на обрії видно порт Бастії. Однокурсниця змінюється на очах, і я вже бачу не обережну та ввічливу француженку, а щиру та гостинну корсиканку. Перша думка: «Невже я ще на території Франції чи мене якимось дивом занесло в Галичину?». Історична суміш культур сформувала в острів’ян абсолютно іншу ментальність. Вони дуже відрізняються від французів.
Гостинні, відкриті, горді, дещо консервативні та релігійні корсиканці нагадали про рідне Прикарпаття, де також по дорогах вільно ходять корови, люди вірять водночас і в Бога, і в гірських духів, а генеалогічні дерева багатьох родин більші за найвищі сосни.
За день одразу привчаєшся відрізняти місцевих від гостей: високі, з темними очима і характерним італійським акцентом корсиканці одразу починають розповідати про всі принади острова й не зможуть пройтися вулицею, не поцілувавши у дві щоки (традиційне французьке привітання) щонайменше п’ятьох чоловік. Складається враження, ніби 260 тисяч корсиканців – це одна велика родина, де важко зрозуміти, хто кому кум, сват чи брат.
Чого не бачать туристи
Перше, що почула, ступивши на берег: «Ніколи не називай Корсику Францією!». У корсиканців дуже сильна національна ідентичність, набагато сильніша, ніж в інших регіонах країни. Вона є результатом насильницької політики асиміляції та придушення регіональних мов на початку ХХ століття.
«Коли моя бабуся навчалась у школі, то їх карали за кожне слово корсиканською, – говорить студентка Жулія Галлі. – Однак зараз ситуація змінилася. Тепер буває, що корсиканці не відповідають на запитання французькою мовою…».
На острові можна помітити сліди від куль на франкомовних вказівниках. Особливо радикальні місцеві замальовують фарбою французькі написи, а на деяких будинках часто замість французького триколору висить прапор із символом Корсики – головою мавра. «Деякі корсиканці навіть перекреслюють маркером свою французьку національність у паспорті і пишуть, що вони з Корсики», – говорить Рене ді Россо.
Громада також ініціює створення двомовних дитячих садочків і шкіл, де діти могли би вивчати і французьку, і корсиканську. «Острівна» мова є сумішшю французької та італійської. Старші люди знають її краще, а серед молоді багато таких, які корсиканську лише розуміють, а от говорити не вміють.
Острів’яни дуже гордяться своєю історією та героями. Важко зустріти вулицю, названу на честь французького політичного діяча – лише корсиканці.
Сепаратистські настрої корсиканців не отримали особливого схвалення в континентальній Франції. Багато молодих острів’ян кажуть, що відчувають себе приниженими серед своїх однолітків з континенту.
«Французькі медіа дуже люблять показувати Корсику в поганому світлі, – каже студентка Марі Альбертіні, яка вчиться на континенті. – Якщо в один день станеться вбивство на острові та у Франції, то журналісти скоріше звертатимуть увагу на те, що трапилося тут. Коли я приходжу в університет, то кожен француз вважає за потрібне вказати мені на чергове вбивство чи злочин, хоч вони зовсім не хочуть бачити те, що твориться під носом».
Comments are closed.