Остап Ступка: «Люди мають подобрішати»

Нещодавно відомий український актор Остап Ступка з’явився на телеекрані у новій ролі – ведучого реаліті-шоу «Останній герой». Також він активно знімається у російському кіно («Ми з майбутнього-2», «Феномен», «Боксери віддають перевагу блондинкам»), за що йому дорікають навіть колеги. Крім того, Ступка продовжує встигати і на головних ролях у театрі.. Наприклад, днями у столичному театрі Франка він грав у виставі «Гімн демократичної молоді» за мотивами збірки харківського літератора Сергія Жадана. Чи погоджується актор із критикою та де його нині більше – у розмові «Репортера» з Остапом Ступкою.

— Остапе, кажуть, що театральна сцена не терпить зради. Чи не втрачає Ступка-актор від того, що доволі активно знімається у кіно?

— Думаю, було б ідеально, якби все відбувалось у рівних пропор­ціях. А загалом, різножанрова творчість – це плюс, а не мінус. Крім того, намагаюсь працювати так, аби різні жанри були для мене органічними, бо інакше – навіщо тоді все це?

Тож у будь-якому разі – не втрачаю, а тільки набуваю. У кіно мене справді значно більше, ніж на сцені. Ось нещодавно, наприкінці літа, завершилася моя робота над фільмом «Матч смерті» та у доволі цікавому серіалі про Одесу «Жемчужина у моря», який незабаром з’явиться на телеекранах.

— Є майже загальноприйнята думка про те, що кіно в Україні не розвивається, бо немає державної підтримки. Ви теж так вважаєте?

— Тут можна визначити парадокс – за радянських часів українське кіно було, натомість нині його немає. Справа в тому, що кіно – це ідеологія. Аби проаналізувати, далеко ходити не треба, достатньо зазирнути до наших сусідів-росіян. Там кіно розвивається, бо є фонд підтримки кінематографії РФ.

Нашому кіно зараз дійсно потрібна державна підтримка, оскільки тільки на спонсорських грошах далеко не заїдеш. Хоча б для початку. Тішить, що наш Кабмін врешті виділив сім мільйонів гривень на створення та розповсюдження національних фільмів. Здається, у тому проекті мають відзняти 37 фільмів: документальні, художні, мультиплікаційні.

— Скандальну картину «Ми з майбутнього-2» нацкомісія не рекомендувала до прокату. А ви там, окрім усього, граєте такого собі жорстокого командира підрозділу УПА…

— Розумієте, я погодився грати, бо в Україні кіно все ще не знімають, ринку кіно немає. Крім того, ідеологічні нюанси – це одне, а робота і гонорар – інше. Кіно – це ідеологія держави, але водночас і бізнес, на якому можна заробляти гроші. Я – актор і роблю свою справу. А якщо з точки зору привернення уваги, то всі закиди та скандали тільки підігрівають цікавість до фільму.

— Ви нещодавно повернулися з Панами, де відбувалися зйомки телешоу «Останній герой». Чи не хотілося перейти з ролі ведучого в учасники проекту?

— Півтора місяця повного позитиву – це щось! Там тебе змінює сама природа. Виходиш з номера – колібрі літають, чи зустрічає ціле сімейство китів. Треба лише вчасно зуміти підсісти на ту енергетику. А насправді це – програма про мужність. Спершу мені пропонували стати учасником шоу, але я відмовився. Такий екстрім не для мене. Наприклад, учасники проекту повинні були їсти очі риб, жуків, яких попередньо треба було спіймати та вбити. І при цьому встигнути, бо з тарілки те все швидко розбігалось. До того ж був стимул – мільйон, хоча це й не головне. Думаю, за тих півтора місяця без зв’язку із зовнішнім світом люди почали цінувати те, чого раніше не помічали. Можливо, навіть по-іншому розставили свої життєві пріоритети. А для мене це однозначно новий досвід – ще в іншому жанрі.

— З ким товаришуєте та чи маєте ворогів?

— Мої найкращі друзі – це моя сім’я. Є кілька надійних та перевірених часом шкільних друзів. Щодо ворогів, то й без них не обходиться. Але сказано у Біблії, що треба своїх ворогів любити, тож доводиться вчитися…

— Чим захоплюєтесь?

— Люблю читати мемуаристику.

— Творчі люди схильні до узалежнень. Що є вашим допінгом?

— Мабуть, моє узалежнення – це образотворче мистецтво. Колекціоную сучасний живопис, і в моєму домі багато робіт наших сучасників. Крім того, слухаю дуже різну музику – від класики до популярної, різних стилів і напрямків. Та й узагалі намагаюся стежити не тільки за подіями в живописі, а й за виходом нових книг, кіношних чи музичних новинок.

— Що вас дратує?

— Забагато негативу в нашому суспільстві. І державницькі підходи тут ні до чого. Просто люди мають подобрішати. І, здається, без якихось глобальних змін тут не обійтися.

— Як і де бачите себе через 10 років?

— Знаю точно, що на сцені. Але чи в Україні – не певен. Можливо, кудись занесе…