Погляд

Особливості політичної рибалки в Галичині

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Андрій Микитин Вибори в Галичині завжди свято: строкові, дострокові, місцеві, парламентські, президентські — мешканці галицьких областей активно беруть участь, де б вони не знаходилися — на далеких присілках та полонинах чи у віддалених країнах світу.Галичанин ревно відстоїть до урни, вкине свій голос чи у Львові, чи в Мілані, чи на мисі Доброї Надії. Надія (на краще) завжди тішить душу галицького обивателя, прикрашає його життя, спонукає його до громадсько-політичної активності, до контактів в селі та в родині.Одним словом, галичани, нібито (за останніми опитуваннями) проти виборів, але коли вибори будуть, то прийдуть всі, як цезорики, всі розділять це виборче свято.А тепер про головне: як пізнати настрої галичан і як заволодіти їх електоральними симпатіями. Подаю кілька елементарних тез для політичних рибалок.

Теза перша

Настрої електорату Західної України лежать виключно в площині національно-патріотичних інтересів.

Масова підтримка помаранчевих сил зумовлена відвічним прагненням галицького українця до незалежності і боротьби за Велику Україну (від Сяну до Дону).

Національна ідея, отримавши помаранчеве забарвлення в часи вибрів президента 2004 року зуміла набрати більшість голосів в Україні. І на кожних наступних виборах до парламенту 2006 і 2007 року помаранчева, а вірніше національно?демократична ідея перемагала, хоч і з невеликим відривом.

Очевидно, Галичина відіграє в цьому політичному процесі роль локомотива і генератора у впровадженні національної ідеї в усій країні. Тому за Галичину й помаранчевий електорат зокрема триває велика боротьба.

Останнім часом президент В.?Ющен­­ко втратив ініціативу, яку перехопила Ю.?Тимошенко, піддавши національному забарв­ленню трохи соціально-популістських гасел. Тому на двох останніх парламентських виборах БЮТ суттєво потіснив «нашоукраїнців» з їх рідного електорального поля і в усіх галицьких областях набрав більшість голосів.

 

Теза друга

Виплекати і вберегти помаранчевий електорат можна тільки в протиставленні ворогам.

А ворогів уже багато — Москва-Кремль (русифікація), червона (комуністична) загроза, донецькі бандити і нарешті… жиди (світова змова). Тримаючи виборця в постійній напрузі та лякаючи його черговими загрозами, можна легко здобувати голоси пересічного галичанина і його активну підтримку на всіх можливих виборах. В 1999 році Кучма зібрав рекордну кількість голосів галичан (понад 96?%) тільки завдяки червоній загрозі (лідеру комуністів П.?Симоненку). А вже в 2004 Ющенко тут на голову розгромив Кучму та його ставленика з донецьких степів, забравши увесь 96?процентний електорат.

 

Теза третя

Знищення політичного конкурента відбувається шляхом старанного вмакання його в політичне лайно.

Для того, щоб скинути головного конкурента на виборах в Галичині, треба обов’язково пов’язати його з загрозою, (старою, новою, черговою, позачерговою тощо).

До останнього часу таким страхопудлом вважалося витворене політичне сотворіння Партії Регіонів, яка уособлюється як страшна загроза бандитизму (через Януковича) та мусульманського олігархату (через Ахметова).

Тому БЮТ та НУ-НС весь час намагаються штовхнути одне одного в донецьке «багно», щоб таким чином остаточно поплямити й знівелювати супротивника.

Спочатку це вдалося БЮТівцям після так званого Універсалу 2006 року, коли президент України красувався за одним столом із всіма наявними в країні загрозами. А вже через два роки реванш вдалося отримати пропрезидентським силам під час «вересневого зриву» (спільне голосування БЮТ та ПР в парламенті 2 вересня). Тепер люди президента в Секретаріаті, в РНБО та в половині НУ-НС усіма можливими способами й усіма наявними членами пхають БЮТ в ПР. БЮТ пручається і пробує підставити замість себе в тіло ПР колег з рідної помаранчевої коаліції. Найкраща помаранчева гра теперішнього парламентського сезону — макнути товариша в… компанію біло-голубих.

 

Теза четверта

Якщо конкурент недостатньо замастився об донецьких бандитів, треба пов’язати його з усіма іншими загрозами (Кремлем, комуністами, жидами тощо).

Така тактика остаточно поховає будь-якого конкурента. І тут на допомогу поспішають ультранаціоналістичні партії та організації, які дружньо заганяють конкурента на таку політичну трясовину, з якої той уже ніколи політично живим не вилізе. Такі партії, як КУН та «Свобода», женуть сьогодні БЮТ як погану козу з рідного електорального пасовиська.

 

Теза п’ята

Галицький виборець потребує оновленого пугала.

Чергові вибори до парламенту перш за все потрібні для того, щоб сформувати новий образ вдосконаленого опудала, яким можна буде страшити галицького обивателя на наступних президентських виборах, якщо такі колись відбудуться.

Альтернатива соціальному популізму БЮТ — тільки якась нова страшна загроза.

Останні опитування в Галичині показали, що рейтинги БЮТ та НУ-НС суттєво впали.

Отже, БЮТ потроху починає трансформовуватися в страшило, і вже скоро до коси та вирваного серденька прикріплятимуться все нові і нові елементи опудальського дрантя.

Щодо падіння рейтингу НУ-НС, то треба зауважити, що це втрачає просто НУ-НС. Раніше воно було НСНУ, а ще раніше просто «Наша Україна». Тепер, вочевидь, ця абревіатура поміняється і можливо навіть носитиме ім’я самого Віктора Ющенка. Тоді й рейтинги зміняться на протилежні. Однак вже ніхто не заперечить, що показники популярності політичного утворення «Свобода» ростуть як на дріжжах. Ще кілька підручників про Капітельманів, Фельдманів (начебто єврейских предків та родичів Ю.?Ти­мо­шенко) і від БЮТу залишаться ріжки й… коса. Бо тема антисемітизму вдало експлуатується місцевими політиками.

 

Теза шоста

Економічна криза галицький електорат не може відвернути від політичних уподобань.

В час, коли Східна Україна з її промисловими гігантами може потерпіти жахливі наслідки від скорочення виробництва та безробіття, Галичина, як і вся західна Україна, особливих труднощів, мабуть, не відчує. Насамперед тому, що великого виробництва тут не зосереджено, а малий та середній бізнес орієнтований на вироблення продуктів споживання. Що стосується консервації крупного будівництва — то це може навіть посприяти розквіту дрібного — прибудови-добудови галичани й так ніколи не встигають довершити. А головні інвестиції для західноукраїнських областей поступають з-за кордону від заробітчан: в умовах інфляції всі ці долари, фунти й євро тільки набудуть більшої ціни. Потоку поверненців з легальної і нелегальної еміграції практично не буде: роботи, які виконують українці в розвинутих країнах заходу, дуже потрібні, якісні і дешеві. Тому попит на них тільки зростатиме. Щоправда, чимало експертів кричать з усіх закутків про страшну хвилю реміграції. Та заробітчани могли б відповісти таким горе-пророкам по-одеськи — «не дождетесь». Свого часу перший помаранчевий уряд прогнозував повернення трудових мас українських мігрантів. Поки що не повернувся ніхто. Так само і в час світової кризи чекати на наших звідти не доведеться, а от надходження коштів від них може значно скоротитися. Тому збідовані верстви населення це відчують на собі, хоча на настроях електорату це ніяк не позначиться. Просто виросте більше черга до польського консульства у Львові.

 

Теза сьома

Політичні настрої галичан не змінюються синхронно з настороями політичних лідерів.

Ця теза стосується політичних лідерів, які, не вилазячи зі своїх фешенебельних київських офісів та броньованих машин, сподіваються, що західноукраїнський обиватель в усій своїй масі буде підтримувати всі їхні політичні викрутаси та ініціативи. Закинувши вудочку на западенця, треба зрозуміти, що він не збирається плисти проти течії своїх уподобань, і не буде догоджати тобі навіть тоді, коли ти вже уявивляєш себе батьком (або мамою) нації.

Ніякі «прогнози» й «поради» експертів не змінять планів галичан у їхньому політичному виборі. Консервативне в усій своїй масі населення західного регіону голосує не за політиків і не за політичні партії та блоки — воно голосує за свою ідею. А вже хто (з політиків) і як до неї (великої ідеї) примажеться, то вже тема для фахівців та вузьких спеціалістів.

Добрий рибалка завжди цікавиться тим, на що риба клює.