16 листопада виповнилося десять років як телерадіоком-панія «Вежа» вийшла в ефір. За цей час директорами ТРК були: Василь Рмиж, Богдан Томенчук, Ярослава Угринюк, Іван Вовк (двічі) та Олена Третяк, яка працює і зараз. Незмінним залишався тільки головний редактор — Михайло Маланюк.
— Пане Михайле, що спонукало міську раду створити великий медіа-проект, в якому можна було побачити і радіо, і телебачення?
— У 1999 році мером Івано-Франківська був Зіновій Шкутяк. Саме тоді виконавча влада почала втілювати низку муніципальних проектів, пов’язаних зокрема з реконструкцією в середмісті. І, безумовно, владі тоді був потрібен діалог із громадою, що можна було зробити тільки через електронне ЗМІ — телебачення чи радіо.
— Але ж існувало обласне телебачення?
— Наскільки мені відомо, Шкутяк тоді мав напружені стосунки з тодішнім губернатором Михайлом Вишиванюком. Відтак він не мав доступу ані до ОТБ «Галичина», ані до «З студії», бо вона приватна. Тож депутати пішли на те, аби вкласти інвестиції у розвиток муніципального ЗМІ. Так була створена «Вежа».
— Якою вона була тоді?
— Перші ефіри були культурологічного напрямку, тоді в нас ще працював письменник Тарас Прохасько. Далі ми почали набирати людей, які б могли працювати у двох форматах — радіо й телебачення. Наприклад, у мене був досвід роботи і на радіо, і на ТБ — мені було простіше. А для когось, можливо, це було складно.
Наші «новинні» передачі виходили щогодини. Найважливіше — ми не використовували жодної чужої інформації. І попри це, будували 10 випусків новин на день. Ми стали вухами громади у владних кабінетах, тому що про всі проекти, які пропонувала міська влада, люди дізнавалися з нашого радіо.
— А як було з телебаченням?
— Через рік ми виробили ліцензію і працювали з «Новим каналом». Спершу мали три години, потім — менше. Втім, нам вистачало часу для того, щоб робити як новини, так і передачі. Наприклад, ми запропонували громадські слухання в ефірі. На той час цього не робило жодне муніципальне телебачення.
Зрештою, доволі важко відокремити ТБ від радіо. Тому що тут працює один і той самий колектив, а журналісти готують інформацію як для радіо, так і для телеефіру. Це, до речі, дуже складно. Адже телебачення — це пошук сюжету, його побудова, а радіо — робота з мікрофоном, влучні слова. Саме це є майстерністю наших журналістів.
— Скільки часу ви виходили у двох форматах?
— З 2001 по 2006 рік ми працювали з «Новим каналом». Той час можна назвати періодом розквіту «Вежі». Однак після того, як «Новий канал» зробив капіталізацію каналу і перейшов на закупівлю програм в СТС (російський канал), вони відмовилися від «мережевиків» по всій Україні.
— Саме тоді Шкутяк піарив на «Вежі» «Нашу Україну», чи не так?
— Є така точка зору, що «Вежа» саме на чолі з мером Зіновієм Шкутяком розкрутила «Нашу Україну» в Івано-Франківську. Насправді
я не знаю, як директори працювали з мерами, але я, як головний редактор, не отримував жодної вказівки щодо того, яким чином і яку політичну партію треба піарити. Ми завжди керувалися тільки статутом.
До речі, саме в ці роки «Вежа» працювала з українсько-американським проектом «Інтерньюс», який запропонував нам євростандарти. Тож ми робили все за принципом, що навіть у найменшому сюжеті має бути думка двох сторін — влади й опозиції чи влади і громади міста.
— Це всіх задовольняло?
— При Шкутякові розгорталася думка як влади, так опозиції. Правда, я отримував певні поперед-ження чи натяки від номенклатури міськвиконкому — середньої ланки — стосовно того, що не слід так часто давати слово депутатській опозиційній групі в міській раді «Не словом, а ділом». Втім Шкутяк ніколи нічого мені не говорив.
— Ці чиновники й досі працюють у виконкомі?
— Так, багато з них. Зрештою, щоб уникнути зайвих балачок, ми спробували синхронізувати час подачі точок зору влади й опозиції. Зробили програму «Від першої особи» — для чиновників, де вони говорили про свої дії, і «Депутатський канал» — там давали слово опозиції.
— Але щось таки було, якщо ваших директорів міняли аж так часто?
— Це парадокс. Бо я не знаю, за які огріхи. Хтозна, може були нашіптування на якісь вчинки… Очевидно, була спроба притиснути «Вежу», підпорядкувати собі, обмежити. Але жоден директор ніколи не казав, за що його звільнили. Зрештою, якщо сьогодні згадати, то кожен з керівників зробив для ТРК щось своє.
— Отже, що ви пропонуєте слухачам сьогодні?
— Зараз у нас є вісім журналістів, які займаються новинами та різноманітними передачами. Наші новини чергуються з новинами «Німецької хвилі». А якщо говорити про передачі, то їх надто багато, адже в нас 24 години радіоефіру. Звісно, що вночі — це переважно музика.
Наприклад, «Ранок нашого міста» — це робота ді-джея в ефірі, а плюс до цього інформація про стан доріг (пряме включення з фірмою, яка займається перевезеннями), ДТП та інші події, що сталися в місті за минулу добу (від міліції). Програма «ВІП-персона» — невеличкі розповіді про відомих людей, розважального, але аж ніяк не вульгарного змісту. «Рідне місто» — розповідь про історію назв вулиць, пам’ятників, скверів. «Ринок і кар’єра» — бізнесова програма, «Траса 107» — програма про авторинок, «Знати правду» — юридична, вона про ситуацію в юриспруденції та реформи в судах. Є ще багато інших передач.
До речі, «Діалоги з Михайлом Маланюком» — це найбільша програма, тривалістю 50 хвилин, там присутні дві точки зору. Як правило, обговорюється розвиток міста, комунальна та бюджетна політика, економіка тощо.
— А що з телеефіром?
— Дуже скоро ми плануємо відновити телебачення — працюємо над входженням в кабельну мережу «Діскавері».
— Гадаєте, що є шанс повернутися в часи розквіту?
— Не знаю, що з цього буде. Тому що там є 50 чи 60 каналів, а робити місцеву продукцію на такому рівні, щоб запам’ятатися, — складно. Втім, будемо заявляти про себе.
