«Для дітей забагато коштів не буває, точнісінько, як і добра та любові», – говорить директор обласного притулку Марія Серденько. З думкою про те, що відповідати за долю дитини, – це великий обов’язок не лише перед тією дитиною, країною, але й перед Богом, – ця жінка ось уже 14 років опікується дітьми вулиці, юними злодіями, жертвами родинних чвар.
– Пані Маріє, з чого для вас особисто розпочався цей притулок?
– Дитячий біль я бачила ще до того, як мені запропонували очолити цей заклад, оскільки працювала у громадській організації «Дія». Перш ніж приймати рішення, вирішила попросити в Бога якогось знаку. Уві сні почула голос, який сказав, що я зобов’язана за це взятися. Тоді було сутужно – лише 40 тисяч на все – від ремонту до харчування. Тож збирали звідусіль по ниточці. Були випадки, коли мені казали: «Зачиніть двері з іншого боку, бо ви сьогодні вже сьома».
– Як нині?
– Наш заклад розрахований на одночасне утримання 35 дітей, а буває і по півсотні. Нині тут гарно, маємо добре харчування, працює колектив професіоналів і люблячих людей. Допомагають. Ось перед Миколаєм подзвонила жіночка і сказала, що привезе для діток ящик мандарин.
– Цей притулок – заклад тимчасового перебування. Чи встигаєте відігріти тих дітей?
– Щоб дитина відкрилася і повірила, треба дати їй час. До нас поступають діти, які пережили насильство, приниження, є педагогічно запущеними. Треба добряче працювати, аби вирівняти їх рівень знань, і це при тому, що термін перебування тут лише 90 діб. Тоді, у 1998 році, на вулиці було багато дітей. Нині менше, більшість потрапляє із кризових сімей.
– Звідки ці діти і як складаються їхні долі?
– З нашої області, з усієї України, а також з Росії, Молдови, Білорусі, Казахстану, Пакистану. Якщо є можливість, то повертаємо їх у біологічну сім’ю, а ні – клопочемося про всиновлення, дитячі будинки, школи-інтернати. Позбавити батьків їхніх прав – це останнє. І мені як мамі робити це надскладно. Але коли батьки б’ють своїх дітей, забирають гроші на випивку, то тут без варіантів. Ось, наприклад, є в нас 17-річна дівчинка, якій мама наказала заробляти гроші, віддавати їй, а ні – то може додому не приходити. Коли ж у неї був день народження, то мама навіть не прийшла привітати. Інший випадок – утік з нашого притулку хлопчик, аби привітати свою маму з днем народження, а вона йому не відчинила двері. Більше того, іноді проживання дитини у біологічній сім’ї загрожує її життю.
– Чого найперше вчите дітей?
– Намагаємося дати приклад виховання батька та мами. Батько – черговий з режиму, мама – няня. Вчимо елементарному по господарству, розповідаємо, що всі ми – одна родина, говоримо про сімейний бюджет і ходимо разом за продуктами. Не можемо дати єдиного – стабільності.
– Через що діти опиняються на вулиці найчастіше?
– Дитина – дзеркало сім’ї. Батьки часто б’ють дітей. Вочевидь, так виховували їх. Іноді, крім життя, ці батьки нічого не дають дітям. І дивуєшся, з якою любов’ю ті діти обціловують своїх непутящих батьків, летять їм назустріч. Насиллю вчить і вулиця. Нетерпіння одне до одного між дітьми настільки велике, що найменша дрібниця викликає агресію. Коли питаю батьків, ті кажуть, що не знають, як виховувати дитину. Маємо вже непоодинокі випадки, коли до нас потрапляють діти наших дітей, тобто така ситуація тягнеться з покоління в покоління.
– Чимало тут дітей і з заможних родин…
— Їм не вистачає найголовнішого – любові та поваги, а не матеріального, як часто думають батьки. Коли дитина ввечері приходить до мами, аби сказати про свої почуття, а у відповідь чує – «немає часу», то чого хотіти від тієї дитини? Буває, що ревнують маму до вітчима. Був один хлопчик, який саме з цієї причини пішов до батька, що зловживає алкоголем. Тут шаблонів немає і шляхи різні. Словом, звикнути до їхнього болю неможливо. І думаєш собі: а за інших обставин ця дитина могла б жити по-іншому….
– Ви часто можете бачити дитячу помсту, жорстокість… Звідки це все?
– До неблагополучної сім’ї ще й телебачення додається. Сцени насильства, які діти так полюбляють дивитися, це підсвідомий вплив. Ще Петро І казав, що п’яним народом легко керувати. Мабуть, і нині це комусь вигідно. На жаль, у цьому напрямку працюють успішно. Хвилює недостатня пропаганда християнства, духовності.
– Як допомагаєте собі звільнитися від негативу?
– Пригадую 14-річного хлопця, який одного разу попросився піти у спальню, буцімто голова болить. Заходжу, а він висить – синій і хропить. Тут невідомо звідки в мене береться сила, щоб його зняти і привести до тями. Виявилось, то була вже його третя спроба суїциду. Цей хлопець бачив, як вішався його батько. Зараз він у місцях позбавлення волі. За рік у нас стається до 8-10 спроб суїциду. І тільки з Богом можна вийти з таких ситуацій.
– Чи не виникало у вас бажання взяти якусь дитину на виховання до себе?
– Було, але тоді я б не змогла приділяти достатньої уваги цим дітям. Психологи кажуть, що допомогти по-справжньому можна лише п’ятьом.
Колись цікавилася, чому діти народжуються зі схильністю до асоціальної поведінки. Тож мама повинна спілкуватися зі своєю дитиною, ще коли носить її в утробі, – співати їй, розповідати про родину, хто на неї чекає, ким є дідусь і бабуся. У наших школах обов’язково треба ввести предмет сімейної підготовки. Агресія породжує агресію, а любов допомагає пережити будь-які негаразди.
