Такої кількості грибів у лісах, як цього року, вже мало хто пам’ятає. Та й я особисто так багато не збирав ніколи. Не збирав, не сушив, не закручував і не їв. Цієї осені навіть ті, хто не вміє збирати гриби, мали шанс відчути себе грибниками з досвідом.
Галас про те, що на Прикарпатті «кинулися» гриби, миттєво розлетівся Україною, й наші ліси стали схожими на фільми про війну, коли німці шеренгами прочісували ліс у пошуках партизанів. Автошляхи обабіч лісів були подібними на автобазари, машин – до кольору, до вибору. А в самому лісі можна було зустріти навіть тих людей, з якими ти вже давно не бачився в місті.
Таке собі полювання об’єднало і бідних, і багатих, і фанатів грибів, і байдужих до них. Дехто йшов до лісу тільки заради грибів, дехто просто відпочити, а дехто заради інтересу вперше побачити такий феномен. Вперше та, можливо, й востаннє, бо не відомо, чи природа зробить ще хоч раз такий подарунок.
У нашій сім’ї збирання грибів ніколи не було культом. Напевно, тому, що в дідуся з бабусею у Марківцях прямо в саду росли підпеньки, а біля річки можна було збирати червоняки та козарики. Хоча ми зі старшими від нас двоюрідними братами частенько ходили за колію збирати саме білі. Грибів було вдосталь. Маленькі ніхто не різав, бо можна було піти днів за три і вже набрати більшеньких. Так було, допоки за колією не почали будувати дачі. А от коли їх уже збудували, то гриби в Марківецькому лісі зникли раз і назавжди. Бо ті приїжджі «окупанти» різали все, що потрапляло на очі…
Напевно, цього року природа вже просто вирішила: «Візьміть та наїжтеся досхочу!».
Заготовлюючи продукти на зиму, у нас ніколи не робили акцент на грибах. Їх тримали на свята до юшки, до столу вони потрапляли не так часто. Можливо, саме тому смакові еталони грибних страв у мене в голові зберігаються ще ті – з дитинства. До юшки на Різдво бабуся давала грибів стільки, що вона десь нагадувала кашу. Дідусь завжди коментував: «Краще один раз з’їсти доброї правдивої юшки, ніж п’ять разів – щось із далеким присмаком». Ще мене дивувало, як це дідусь так маринував гриби, що вони мали смак виключно грибів, а не перцю, не лаврового листа, не оцту. Мама відкрила секрет – хочу поділитися.
Для початку добре миємо вже почищені гриби (звісно, говоримо про білі). Кидаємо до великого казана в окріп – аби від них відстала усіляка гидота. При цьому постійно збираємо шуму. Вибираємо за 20-30 хвилин, промиваємо в холодній воді.
У 15-літровий казан заливаємо 12 літрів води, даємо 200 г солі, 200 г цукру, 200 г оцту – і все. Кидаємо гриби, даємо закипіти, скручуємо вогонь нижче середнього, прикриваємо кришкою, варимо, поки гриби не опустяться на дно. Далі знімаємо з вогню та залишаємо у цьому маринаді до завтра.
А завтра знову ставимо казан на вогонь, доводимо до кипіння та забираємо з вогню. Стерилізуємо банки, кидаємо в кожну: один лавровий листок, п’ять горошин перцю та наші гриби з маринаду. Заливаємо тим же маринадом, закручуємо, даємо остигнути.
Будете ласувати на свята – не забудьте закликати в гості.
Смачного!
Comments are closed.