Нині спробуємо поєднати сьогодення та далекий 1989 рік. Календарні змагання тих часів передбачали зимові й літні сезони, а саме два зимових і літніх чемпіонати України та СРСР. Це відбувалося щороку, але ще були змагання на зразок олімпійських, які проводяться лиш раз на чотири роки. Це Юнацькі ігри, Молодіжні ігри та Спартакіади народів СРСР.
Вони були свого роду звітними. За їх підсумками робили висновки, чи впоралися «вожді» від спорту з виконанням чотирирічних планів, чи ні. І летіли люди з роботи аж бігом — за невиконання. І безкарності не було, і за хабарі не дуже все вирішувалось. Не грошима вимірювалося тоді життя. Ми можемо довго сперечатися, коли було краще, але з тим, що світ став жорстокішим і байдужішим, сперечатися, мабуть, не буде ніхто.
Давайте повернемось у 1989 рік. Молодіжні ігри України з легкої атлетики. Франківці тоді також мали своїх чемпіонів — це Надія Лукинів у штовханні ядра та Микола Федорівський у спортивній ходьбі. Мені вдалося там завоювати срібну медаль і місце у складі збірної на участь у всесоюзних іграх. За місяць я виборов там золото, отримавши красиву перемогу в останній спробі з результатом 19 м 06 см. На тих іграх команда України завоювала ще три золотих медалі: Марія Доскач із Тернополя (марафон), естафета 4/100 м, а в бігу на 400 м переміг Валерій Козлов із Донецька. Тоді перемога на Молодіжних іграх СРСР відкривала двері в дорослу збірну. А то було не аби щось! Принаймні так воно мені тоді здавалось…
Ця людина і зараз живе поряд з нами, ходить вулицями нашого міста, а реально є легендарною фігурою в легкій атлетиці. Надмірна скромність мого товариша не дає можливості тим, з ким він нині працює, здогадатись, хто є поряд. Майстер спорту міжнародного класу, п’ятиразовий чемпіон України, шестиразовий володар Кубка України, призер чемпіонатів СРСР, дворазовий переможець чемпіонату Збройних сил СРСР, чемпіон молодіжних ігор СРСР і переможець матчу СРСР-НДР. Його запрошували у збірну Європи, у складі якої в естафеті 4/400 м він здобув срібло на Кубку світу. Сьогодні Валерій Козлов мешкає в Івано-Франківську з дружиною Анастасією та донечкою Лізою й чесно працює тренером з фізичної підготовки та реабілітації спортсменів у нашому славетному футбольному клубі «Ураган». Гравці, напевно, й не підозрюють, що їхнім фізичним станом опікується легенда європейського та світового спорту.
Ось так доля закинула корінного донеччанина до нас на Бандерівщину. І скажу вам, що жодного разу, спілкуючись з ним, я не чув нарікань на якийсь дискомфорт для нього чи його сім’ї. Люди — ті, що трудящі та щирі, — вони скрізь однакові. На відміну від тих, хто намагається ними маніпулювати.
Одного разу на моє запитання, чого йому не вистачає у Франківську, Валерій, не задумуючись, відповів — маминої окрошки, особливо в літню спеку. Правда, влітку якось не дуже хочеться гарячого борщу чи харчо. А от окрошка — холодна, легка у приготуванні, ситна та освіжаюча. Підготуємось до літа?
Отож варимо картоплю в лушпині. Остуджуємо. Чистимо й ріжемо на кубики. Далі нарізаємо на ті ж кубики ковбасу, огірки, яйця. Беремо редиску, розрізаємо навпіл і половинки дрібнимо на тоненькі скибочки. Дрібнимо кріп з петрушкою.
Добре вимішуємо у великій мисці все, що нарубали. Перчимо й солимо до смаку. Потім викладаємо у глибоченькі тарелі та заливаємо квасом для окрошки. Він трішки квасніший за звичайний хлібний, бо готують його із житнього, гречаного чи пшеничного борошна. В тарелі даємо по ложці сметани й посипаємо зеленню.
От і все — смакуємо.
На 10 порцій нам знадобиться:
квас — 2 л,
картопля — 500 г,
ковбаса — 400 г,
яйця — 4 шт.,
редиска — 300 г,
огірки — 300 г,
сметана — 200 г,
зелень — 2 пучки,
сіль і перець — до смаку.
До речі, замість квасу чудово йде квасне молоко.
Смачного!
Comments are closed.