Гіперпопулізм

Володимир Єшкілєв Знайдено ще одне слово іноземного походження для позначення нової доби в житті України. Вперше це слово кинула в народ депутат Ляпіна, коментуючи рішення Верховної Ради заборонити від Сяну до Дону азартні ігри. Ляпіна ляпнула, слово, немов м’ячик, стрибнуло у роззявлені вирви ЗМІ. Воно спочатку ніби зашпорталося через бридкий суфікс «ізм», але покотилося далі й далі, і його вже не зупинити. Сталося: ми будемо жити і перемагати під знаком дуже розвинутого популізму. Під зірчасто?серпастими знаками дуже розвинутого соціалізму ми вже колись жили і дожилися до порожніх полиць магазинів, черг за харчами і розвалу здоровенного держависька. Що розвалиться тепер? Сподіватимемося, що не Україна.

Першою жертвою гіперпопулізму стали «однорукі бандити», себто ігрові автомати. Народним масам, зрозуміло, хотілося, щоби постраждали бандити з двома руками. Хтозна, можливо, здійснення народних прагнень ще попереду. Але до втілення в життя найпопулярнішого й найулюб-бленішого гасла «маленьких українців» — «Бандитам — тюрми!» — ще дуже далеко. Так далеко, що й дороги до того раю не видно. Зате закрили казино. І відкриють їх знову лише в спеціальних зонах.

Розумні люди мріють, щоби такою зоною став Франківськ. Щоб на нас упав золотий дощ «лас-вегасівських» інвестицій. Але тутешні «моралісти» категорично проти. Їх багато. А в добу гіперпопулізму завше перемагає більшість. А більшість не розуміє, нащо нам тут здалися ті казино. Ті кляті розплідники занепадницької культури. Більша частина більшості натомість мріє: «От якби нам ще одну повінь!». В меншої частини більшості мрії скромніші. Про добрий врожай картоплі, скажімо, або побудову ще одного монумента.

Наближаються чергові битви термінаторів. Тобто, президентські вибори. Тепер політики та їхні «шістки» завзято боротимуться з тим, що викликає публічну відразу (і таємне захоплення) в пересічного представника електорату, замученого простатитом.

З еротикою у рекламі, Сімпсонами, камеді-клабами, Дашою Астаф’євою і негідною поведінкою Аліни Гроссу вже боролися. На черзі відкриття нових фронтів боротьби за міцну родину і тверду, як криця, моральність. Один місцевий мудрець вже запропонував закривати обкладинки виставлених у кіосках глянцевих журналів спеціальними клапанами. Аби, мовляв, «оголені курви» з тих обкладинок не спокушали довірливу і цнотливу українську молодь до здійснення коїтусів, себто до злягання. Наступний крок — введення обов’язкового носіння паранджі і кримінальне переслідування за гламур.

Популізм має різні форми і різне забарвлення. Він може бути правим і лівим, радикальним і ностальгійним. Але у фундаменті будь-якої з його модифікацій — задушливе панування інстинктів і стереотипів більшості над прагненнями продуктивної меншості. Історія знову нікого нічому не вчить. Адже це вже було — за доби Леніна?Сталіна, у Третьому Рейху або у Кампучії часів Пол Пота. І завжди закінчувалося однаково — зубожінням і стражданнями тої пануючої більшості, котра чомусь вирішила, що кухонна філософія — істина, що зійшла з неба. Ворожі будь-яким формам успіху кухарки з кухарчуками одного разу вже намагалися керувати одною шостою земної кулі. Тепер на цій території населення вимирає. І жодна переслідувана еротика не здатна вилікувати надламану спадковість. А залишки продуктивної меншості досі не можуть знайти своїх шляхів серед руїн і смітників, що залишилися від «диктатури ображеної більшості». Яку дєдушка Ленін чомусь називав диктатурою пролетаріату. А депутат Ляпіна називає гіперпопулізмом.