Минулими вихідними в маленькому бургундському містечку Варзі, що на півночі Франції, відбулося перше міжнародне бієнале «Ковальське серце», організоване Французькою федерацією ковалів.
У ньому взяли участь ковалі з 14 країн, зокрема Німеччини, Італії, Тунісу, Угорщини, Росії, а також українці: Ольга та Сергій Полуботьки з Івано-Франківська та Сергій Торуля з Рівного. Побував на фесті й «Репортер».
З ранку до ночі
Під каштановою алеєю вже віється чорний дим. Головна площа Варзі на три дні перетворилася на величезну кузню. Таке тут уперше. Мешканці міста зацікавлено спостерігають за ударами молотів, а малеча й собі б’є по розпеченому металу разом із дорослими.
Кують не лише визнані майстри, яких на фестивалі зібралося чимало, але й початківці — вихованці професійного ліцею «Ле Мон Шателе», що спеціалізується на ремеслах. 24 хлопці прибули сюди з усієї Франції, щоб за два роки опанувати досить рідкісну серед молоді професію. Цьогоріч один із ліцеїстів, Джонатан Пепен, отримав золоту медаль на національному конкурсі учнівських ковальських робіт. У минулі роки неодноразово відзначалися роботи його старших колег.
Учасники фесту не лише демонстрували свою майстерність, але й мали змогу відвідати ковальський ліцей. А ввечері під гучний акомпанемент оркестру майстри молота та заліза пройшли факельною ходою по вулицях міста. Однак і на цьому жителі Варзі не змогли спокійно заснути навіть уночі — найвідважніші займалися нічним куванням під вогнями смолоскипів.
На другий день фестивалю гості відвідали музей королівських ковалів у Геріні. Це містечко відоме тим, що саме тут у XVIII столітті робили якорі для французького флоту, зокрема для відомого лайнеру «Ле Франс». Однак в 1971 році ковальське підприємство закрилося і лише завдяки зусиллям організації «Друзі старого Геріні» майстерні отримали нове життя. Окрім музею, сьогодні там працюють спортивні зали, театр, мистецька галерея та зал засідань.
Відродити забуте
«Ковальське серце» — перша ластівка ковальських свят у Франції. Однак чому така видатна подія відбулася в містечку з населенням 1500 чоловік, а не в Парижі чи Ліоні? «Департамент Ньєвр здавна був відомим як ковальський центр. Проте з приходом механізації це ремесло занепало та майже вимерло, — каже мер Варзі Люсьєн Ляріве. — Сьогодні ми хочемо відродити ковальство в Бургундії, підтримуючи молодих ковалів-ліцеїстів та сприяючи їх подальшому працевлаштуванню».
Бієнале мало й іншу, не менш благородну мету — створення Інтернаціонального класу ковальства, в якому б юні майстри, що лише навчаються цьому ремеслу, змогли би поїхати по обміну до однієї з країн-учасниць фесту. Для цього був організований круглий стіл між керівництвом регіону Бургундія та ковалями.
«Жодне навчання мистецтву не може відбуватися без обміну досвідом між майстром та учнем. Я, не маючи спеціальної ковальської освіти, завдяки спілкуванню з більш досвідченими ковалями навчився всьому, що знаю, — каже франківець Сергій Полуботько, голова Спілки ковальського мистецтва України. — Тому для початківців дуже важливі зустрічі з майстрами цієї справи, які би змогли передати знання наступному поколінню».
Зустріч друзів
Та головне на ковальських фестивалях — це атмосфера дружності та єдності. Адже всі учасники часто зустрічаються по цілому світу. Не виняток і наше «Свято Ковалів», на якому неодноразово побували учасники і французького бієнале.
«Свято Ковалів» і «Ковальське серце» неможливо порівняти, адже це події абсолютно різного формату, — говорить Ольга Полуботько. — У нас вже є 11 років досвіду та своя аудиторія, а цей фестиваль лише починає розвиватися та шукає своїх поціновувачів. У наших учасників щороку є певне спільне завдання, а у Варзі кожен коваль кує своє. Крім того, у Франківську ковалі є більш публічними — на них приходять дивитися люди, в них беруть інтерв’ю. Тут — скоріше зустріч друзів».
|
Comments are closed.