Володимир Єшкілєв Великий популяризатор традиційної мексиканської магії Карлос Кастанеда першим оспівав дрібних тиранів, які переслідують людину не у масштабі держави чи краю, а на тому побутовому рівні, де пересічні люди звикли реалізовувати свої нездійснені мрії. Мільйони нереалізованих наполеончиків та адольфиків влаштовують тюрми і концтабори за місцем мешкання, а на ув’язнених перетворюють своїх рідних і решту нещасних, котрі потрапляють до них у залежність.
Кастанеда запропонував розрізняти «простих дрібних тиранів», іспанською — «пінчес тиранос», крихітних тиранчиків — «пінчес тиранітос чікититос» і решту тиранисьок — «репінчес тиранітос». Останні лише набридають і роззлощують, у той час, коли прості дрібні тирани можуть загрожувати життю людини, яка потрапила під домашню, родинну або службову владу такого представника деспотійної фауни.
Від ранку до вечора дрібний тиран не втомлюється переслідувати свою жертву, доводячи її до нервового зриву, істерики і самогубства. Техніка тиранства відома кожному: спочатку залякування, потім зомбування на негатив (мовляв, нікуди ти від мене не дінешся), потім «добивання» жертви, яка, до сліз жаліючи себе, чіпляє до гака мотузку, залазить на стілець і додає роботи правоохоронцям.
Мексиканські маги, за свід-ченням Кастанеди, вважали дрібних тиранів надзвичайно корисними для виховання справ-жніх воїнів. Адже перша вимога до воїна — досконале володіння своїми емоціями. Перебуваючи під психологічним тиском дрібного тирана, людина-воїн навчається не жаліти себе, плачучи в подушку, а з холодною рішучістю готувати тираниськові несподіваний карачун. Адже дрібні тирани швидко нахабніють, переконують себе у повній безпорадності жертви і втрачають пильність. Тут воїнові відкривається можливість для нанесення удару у відповідь. Історики Мезоамерики вважають, що за цим принципом несподіваної помсти були підготовлені та здійснені усі індіанські повстання проти іспанців і французів у XVIII?XIX століттях.
Тактика «холодного очікування» стала тепер актуальною для борців з політичним тиранством ХХІ століття. Адже технічна перевага правлячих груп епохи глобалізму робить тиранію присутньою на найдріб-ніших життєвих рівнях. Владу олігархів ми зустрічаємо не на площах, а в магазині та ресторані, де неспляче око відеокамери охороняє право власності тих кількох тисяч «красенів», що за копійки приватизували Україну в першій половині 1990?х років. З того часу дрібні (за способом перечікування світу) тирани України вже достатньо обросли тупою впевненістю і являють собою зручну здобич для людей-воїнів, які очікують у темряві часу «Х».
А цей час наближається. Деградація правлячого класу досягла вражаючих показників. Міністри-хулігани, судді-коляд-ники, верескливі радикали з бандитськими пиками, офіційні бордельні моралісти, бридкі гібриди з політики й бізнесу та їм подібні покручі вже дозріли до жнив. І ніхто не здивується, якщо з надр країни, просякнутої всіма видами дрібного тиранства, вийде верства воїнів?жерців, метою котрих стане не черговий переділ власності, а здійснення помсти як мистецтва. З-під пресу дрібного тиранства може з’явитися неочікувана форма спротиву, невразлива для теперішніх систем суспільної безпеки. Адже той, хто звик кожного дня дурити всюдисущого домашнього тирана, легко обійде технопсів і просто собацюр, котрих постав-лено стерегти майно та спокій українських «крутеликів».
Кажуть, що передбачливі американці вже створили спеціальний підрозділ для дослідження такого явища, як «мікротерористична ризома». Подейкують, що ця «ризома» вже існує, непомітно сточуючи підпорки несправедливого світу. Не виключено, що ера її розквіту не за горами, а значно ближче. Тому варто заводити біля себе дрібного тирана. Для тренування. Про всяк випадок.
