Донецькі пристрасті

Якщо ви подумали, що мова піде про політику, то одразу відкиньте ці думки подалі. Ми, як завжди, поговоримо про спорт і смакоту.

Чому Донецькі, бо всього десять днів тому там сталася подія, яку Україна ще не бачила — восьмий чемпіонат світу з легкої атлетики серед юнаків (до 17 років). 177 країн прислали заявки на участь у чемпіонаті, але через певні обставини участь взяла 161 країна. Разом від усіх країн змагалося 1683 атлета у 44 дисциплінах її величності Королеви спорту. Варто наголосити, що 161 країна — це на сьогодні абсолютний рекорд кількості країн, які брали участь у спортивному форумі в Україні. І він буде занесений до книги рекордів України. Відверто кажучи, цей чемпіонат навряд чи відбувся б без сприяння уславленого рекордсмена у стрибках з жердиною Сергія Бубки. Саме він надав гарантії світовій федерації легкої атлетики, що будуть дотримані всі вимоги стосовно технічного забезпечення, харчування, проживання і безпеки спортсменів. І повірте, все було на вищому рівні, окрім одного «але»! І це «але» стосувалося нашої збірної.

Всі 160 команд жили у комфортабельних готелях із відмінним харчуванням. Не з вини організаторів, а виключно з вини керівництва збірної і української легкоатлетичної федерації, наші юнаки і дівчата жили в літньому таборі неподалік Донецька і харчувалися макаронами з підливою сумнівного походження. Мені було дуже неприємно бачити і відчувати зневагу до наших юних атлетів. Невже не можна було розмістити своїх, тих, хто завтра буде приносити спортивну славу державі, — гідно? Одна бронзова медаль у метанні молота серед дівчат і 26 підсумкове місце — такий результат нашої команди. На перший погляд не зле, серед 161 команди ми 26‑ті. Та негатив лишився.

Моя роль на цьому чемпіонаті полягала у роботі з глядачами — на спортивній арені з мікрофоном у руках. Не всі, хто прийшов на стадіон, знали правила легкої атлетики. Я розповідав їм, коли варто аплодувати, а коли треба, щоб на стадіоні була тиша, як потрібно себе вести, коли йде нагородження і підіймають прапор країни-переможця. Розповідав народу про курйозні випадки, знакові вчинки, рекордні результати і багато інших цікавинок. Не скажу, що зразу, але на третій день трибуни реагували на змагальні події так, як це роблять вболівальники з досвідом. Для мене це було важливо, бо картинку з Донецька транслювали на 100 країн світу, тож хотілося, щоб ми виглядали гідно. Думаю, нам це вдалося.

Як акредитований журналіст з VIP-допуском, куди треба і куди заманеться, я міг пересуватись як спортивною ареною, так і усіма закритими зонами (прес-центр, допінг-контроль, всі готелі і навіть фуршет-холи для VIP-осіб). А розповідаю це вам не задля вихваляння, а щоб поділитися новим рецептом, який я підгледів, — страви, яка реально рятує у літню спеку. Назва у неї відповідна — «Суп Арктика». Готується просто за дві «секунди». Отже нарізаємо на дрібні кубики заздалегідь вимиті огірочки і копчену полядвицю, а помідорки — на широкі круглі, але дуже тонюсінькі плястерці. Дрібнимо город­ню зелень. Беремо 5‑літрову каструлю і все, що маємо, добре там вимішуємо та заливаємо консервованим березовим соком, додавши туди сметанки і майонезу. Вимішуємо, підсолюємо до смаку і на холод.

Щоб приготувати:

Сік березовий — 3 л.

Майонез легкий — 100 г.

Сметана — 200 г.

Огірки — 300 г.

Помідори — 300 г.

Полядвиця копчена — 400 г.

Зелень, сіль — до смаку.

Смачного!