В Івано-Франківську 24 вересня 2004 року, напередодні помаранчевої революції, 17‑річний студент-економіст Дмитро Романюк кинув яйцем у тодішнього прем’єр-міністра України, кандидата у Президенти Віктора Януковича. Наступного дня він прокинувся відомою людиною. Тоді батько Дмитра, декан економічного факультету Прикарпатського університету Михайло Романюк боявся, що за зухвалу витівку сина виключать із вузу або взагалі посадять, а його самого звільнять з роботи. Втім, обійшлося.
Нещодавно, після того, як об’явили результати нинішніх президентських виборів, Івано-Франківськом поповзли чутки, що Дмитро Романюк чи емігрував, чи готується це зробити…
– Дмитре, як змінилося ваше життя?
– За п’ять років – як у кожного, тобто це нормальний природний процес. Я закінчив університет, поступив в аспірантуру, займаюся написанням кандидатської дисертації, паралельно вчуся на юридичному факультеті. Зараз я – голова громадського руху «Нова країна», максимально займаюся тим, щоб його розвинути і висунути на всеукраїнський рівень.
– Тоді одні називали вас терористом, інші – героєм, треті казали, що це взагалі була замовна акція. То що вами керувало насправді?
– Я був сімнадцятирічним хлопчиною. Коли приїжджав кандидат у президенти Віктор Янукович, то за рахунок адміністративного тиску робилися ролики: «Молодь Івано-Франківська підтримує Віктора Януковича». Я хотів показати, що це не так.
– Тобто, це була суто ваша ініціатива?
– Звичайно. Це було чисто випадково. Ну так сталося, що він упав. Мені після того, як проти мене відкрили кримінальну справу, у неофіційній розмові працівники міліції сказали, що, швидше за все, там готувалися інакші речі. А кандидат у Президенти просто тоді не зрозумів, що це було яйце. Я не вважаю це чимось героїчним. Але мені приємно, що обставини склалися так, що наслідки цього вчинку вплинули на результати виборів у 2004 році. І, незважаючи на це, що нині президентом є Віктор Янукович, я думаю, що суспільство уже назад не поступиться.
– А як ви оцінюєте перемогу Віктора Януковича на президентських виборах цього року? Чи зараз ви би повторили свій вчинок?
– Тоді це було піком емоцій, бажанням щось змінити, коли, здається, нічого змінити не можна. В історії бувають випадки, коли, крім радикальних методів, ніщо інше не працює. Але за сучасних умов треба шукати якісь системніші шляхи, тобто намагатися змінити саму систему.
Стосовно президентства важко давати якісь оцінки. Я думаю, що значно краще те, що у 2004 році Президентом став Віктор Ющенко. Це була перемога і велика подія. Маю надію, що Віктор Янукович якимось чином змінив свої погляди, систему мислення, хоча й сумніваюся.
До речі, перед другим туром до мене зверталися зі штабу Партії регіонів, пропонували великі гроші, щоб я дав офіційне інтерв’ю на підтримку Віктора Януковича. Йшла мова про 30 тисяч умовних одиниць. Звичайно, я від таких речей відмовився.
– У 2004 році Янукович заявляв, що вам пробачив, але це послужить вам уроком на все життя. Послужило?
– Уроком? Звісно, що так. На Заході це, можливо, не надто моральний, але загальноприйнятий метод незадоволення. З точки зору права, то було просто адміністративне порушення. Проте, на той час проти мене була відкрита кримінальна справа і мені «світило» чотири роки тюрми. І після того, коли стало відомо, що президентом стане Віктор Ющенко, коли 6 грудня прийняли конституційну реформу, напевно, Міністерство внутрішніх справ слідкувало за кон’юнктурою, й тільки 14 грудня закрили кримінальну справу.
А вибачення полягало в тому, що мене на два дні раніше випустили з КПЗ. Але взяли підписку про невиїзд, бо було порушено кримінальну справу і велося досудове слідство.
– Чим займається очолюваний вами рух «Нова країна»?
– Ми переконані, що необхідно виховувати і розвивати нове суспільство. Робити акцент на молоді, на її патріотичному вихованні, на патріотичному рості. На жаль, більшість тих, хто сьогодні є при владі, – це люди, які виховувались у СРСР. Їхні принципи та ідеї зовсім не йдуть у ногу з часом. Тобто потрібні нові прагматичні люди. Основним завданням нашої організації є об’єднання амбітних, молодих, талановитих людей, яким не байдужа доля своєї держави, які хочуть у своєму житті щось для неї зробити.
Comments are closed.