Щойно повернувся з гарнезного свята – фестивалю «Свято карпатського літа». Він відбувся на Бойківщині, на полонині над селом Вишків. Учасниками фесту були колективи з Польщі, Німеччини, львівські, донецькі, луганські тощо.
Красоти самої полонини – неймовірні! І таким же неймовірним було бажання бойків зробити свій фестиваль найкращим. Це було помітно всім, навіть тим, хто не хотів цього помічати.
Що вирізняло його від інших фестивалів, які я бачив раніше? У першу чергу – творчий підхід лісорубів і столярів, які всі споруди на полонині зробили з лісу-кругляка й різаної дошки. Центральна сцена також не була винятком, але справжнім шедевром стали глядацькі місця у формі амфітеатру. Виглядало це приблизно так: схил полонини, де стояла сцена, межував із лісом, а на відстані метрів 5‑7, «віялом» у напрямку догори, лежали колоди діаметром з півметра. А вже по них, сходовим кроком, були вирубані уступи для дощок.
Два імпровізованих театральних партери у 14 рядів по 15 місць вмістили понад 400 гостей. А «стоячих» місць і злічити було важко, бо люди постійно переходили від однієї локації до іншої. Цікавого – безліч. Охочі могли навчитися танцювати аркан, плести ляльки, розмальовувати писанки, змагатись у силових вправах чи просто ласувати усілякими бойківськими смаколиками.
Ініціатором проведення свята була Долинська РДА, а простіше – молодий та амбітний її голова – майстер спорту з вільної боротьби Сергій Плотніков. Команда однодумців, яка працювала разом із ним, виклалася на всі 100 %. Мабуть, тому їм усе і вдалося.
Мені здається, що люди спорту (звісно, маючи відповідну освіту, практику й бажання) можуть зрушити з мертвої точки все, що завгодно. Вони не вміють бути байдужими чи робити щось на півсили. Спорт учить мобілізувати себе, ставити ціль, досягати її. Тож беріть дітей, ведіть у спортивні секції – там навчать успіху.
«Карпатське літо» не було внесено до переліку обласних заходів і пройшло напрочуд вдало завдяки підтримці підприємців Бойківщини, яким не байдужа доля місцевих традицій, народних промислів, і кухні також. Тут безкоштовно пригощали гостей кулешою, узваром і навіть наливочками (зовсім потроху). Організатори сподіваються, що наступного року отримають статус обласного заходу й відповідну підтримку.
Стосовно бойківської кухні, то вона мало чим відрізняється від гуцульської – ті ж пироги, книдлі, голубці, бринза, молочні та грибні страви. Але виключно бойківське – буляники, стульники тощо – не є відомим широкому загалу через відсутність закладів харчування, які би пропонували місцеву кухню. На жаль, ми ніяк не можемо зрозуміти, що той же німець, італієць чи наш же киянин не хоче на Бойківщині їсти піцу чи баварські сосиски. Він хоче місцевого й натурального. Сам бачив, як німець наминав наші книдлі. То було шоу…
І сьогодні ми приготуємо книдлі. Чищену картоплю тремо на дрібній терці, зливаємо сік, підсолюємо й перемішуємо з яйцем і пшеничним борошном. Вимішуємо, щоб отримати круте тісто, як на вареники. Формуємо кульки по 3 см, начиняємо чим душа забажає. Просто робимо пальцем дірочку до центру кульки та кладемо туди, до прикладу, бринзу, сливку чи шкварочку. Потім згортаємо. Варити – 10‑15 хвилин у підсоленій воді.
Аби приготувати одну порцію, нам знадобиться:
картопля – 200 г,
борошно – 50 г,
яйця – 4 шт.,
вершкове масло – 20 г,
сіль до смаку.
Подають книдлі з розтопленим маслом, або із шкварочками, а також смаженою цибулькою.
Смачного!
