Погляд

Бойченко. Андрухович. Янукович

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Відразу треба сказати, що нє, не сиділи вони за одним столом, бо, певно, не мали би про що говорити. Хоча таки сиділи, але не всі. Справа була так, що літературний критик, публіцист і перекладач із Чернівців Олександр Бойченко приїхав до Франківська з новою книжкою публіцистики-есеїстики «Аби книжка». А письменник з Івано-Франківська Юрій Андрухович також був у Івано-Франківську. І зробили вони презентацією цієї книжки у книгарні «Є». Там обох посадили за один стіл і налили води. Хлопці пили воду й говорили. «А до чого тут Янукович?!» – обуритесь ви. Якраз при тому, що про Януковича вони й говорили. Здебільшого, але не тільки, бо мова йшла і про деяких інших політперсон, а деколи навіть про літературу.


Два варіанти

«Аби книжка» належить до тих книжок, які провокують якщо не на певні агресивні дії, то на певну агресивність думання. Так, в одному з текстів Бойченко говорить про два варіанти світлого майбутнього. До одного веде Янукович, а до іншого – «Свобода», і автор не хоче дожити ні до одного з них. За словами чернівчанина, якщо справа дійде до такого вибору, то треба обирати не між Януковичем і Тягнибоком, а країну проживання.

Тут Андрухович заявив, що вагається між Грузією та Естонією. Натомість сам Бойченко – між Америкою і Канадою. Однак обидва додали, що жартують, а, загалом, поки йде назустріч Чехія, тож, в принципі, вибирати нічого.

Посерйознішавши, поміркували, чи Дмитро Табачник та Ірина Фаріон справді є протилежними. Бойченко підкреслив, що це така ж поляризація, яка була під час Другої світової. Можна було воювати за «червоних», а можна й за «коричневих», але це є ті крайнощі, які збігаються, тому що тоталітарне мислення – це мислення, яке хоче накинути свою модель усім іншим і навчити їх «правильно» мислити. Себто, вони протилежні, але при цьому однакові.

При владі дурість

Далі замислився Андрухович. Він відзначив, що маємо справу із дуже складною ситуацією, коли при владі дурість. А це, за його словами, найгірше, що можна побажати кожному суспільству. Тому що дурість – це добре, коли вона на якомусь своєму рівні та з неї можна просто сміятися. А коли вона озброєна – має «силовиків» і вирішує, як їм чинити з суспільством – то це все одно виглядає смішно, але вже трошки кривавить.

Одна із частин «Аби книжки» називається «Предмет і його команда», де Бойченко зібрав колонки з усілякими своїми реакціями на політичні події в Україні. З цього приводу Андрухович заявив: «Для мене в цій книжці нема Януковича, у ній є персонаж, який називається Тупий предмет, але я не думаю, що ти маєш на увазі нашого президента, хоча дуже хочеться думати, що це він». Письменник схильний сприймати «Аби книжку» як своєрідний роман, в якому є «просто персонажі», і якась там Ганна Герман, Табачник, вони може й медійні постаті, може, навіть урядовці, але, насправді, вони лише вигадані персонажі Бойченка. І Тупий предмет – уособлення дурощів.

Бойченко проти цього не протестував, але визнав безсилість літератури перед такою дурістю, хіба єдиний позитив – можливість нею підживлюватися. Позаяк, дуже часто добра література є дурною. Правда, Пушкін писав, що «поэзия должна быть глуповата, но сам поет не должен быть дурак», а Бойченкові здається, що в Україні хороших письменників набагато більше, ніж розумних.

«Совок» наростає

Ще трохи попивши водички, хлопці перейшли від влади до суспільства. «Багато серед тих небагатьох наших знайомих, – повів Андрухович, – оптимістично дивляться в майбутнє і стверджують, що все, насправді о’кей, бо «совкова раса» вимирає, тож причин для хвилювання нема. І ось я цього не можу зрозуміти, тому що на моє відчуття, все якраз із точністю до навпаки. Тобто ця «совкова раса», навпаки, самовідтворюється, наростає, збільшується та молодшає».

На це Бойченко навів приклад, що коли він працював в університеті й там часом траплялися хабарники, то здавалося, що це такі залишки «есесеру». А потім виявилося, що в «есесері» цей відсоток був найнижчим, і за останні 20 років у 20 разів зріс. Тобто, з’явилися такі представники тої раси, які десь там на заочному ще лиш закінчують освіту, а тут уже ведуть практичні заняття й, заходячи на кафедру, розказують: «Чуєте, та це нормальний залік, це тако просто прийшов, і 300 гривень вже є». Тут якраз доречний дуже точний афоризм про наші дні: «Ми сподівалися, що відбудеться оновлення кадрів, а відбулося омолодження мерзотників».

«Країна потребує ін’єкції оптимізму»

Це вже сказав Юрій Луценко. З відомих причин його на презентації не було, а цитував його Андрухович. Він же додав, що сам недавно думав про надлишок оптимізму в суспільстві. Мовляв, ми весь час вмовляємо себе, що нам п’ять хвилин і ми цього Януковича скинемо, і нам взагалі не проблема змінити владу, як тільки захочемо, але, насправді, нічого не можемо зробити. Ця влада, можливо, прийшла на десятиліття й це відіб’ється на подальших поколіннях. Себто, насправді, може треба сказати: «Стоп!» – цьому оптимізму? «Давайте дивитись на все чорно, – закликав Андрухович, – давайте розглядати найпесимістичніший варіант».

За словами Бойченка, наш оптимізм східний, буддійський. Виглядає він приблизно так: «Згадаєте моє слово, за тисячу років не буде Януковича, щоб не було!». Але тоді треба якось собі усвідомити, який шлях ми вибрали. З одного боку, дуже оптимістично – сидиш над річкою, медитуєш. А з іншого – якось смішнувато користуватися західними технічними засобами, але при цьому поводитися так, ніби ми духовні по-східному, тим більше, що ніякою духов­ністю давно вже й не пахне.

«То який оптимізм? – запитує Бойченко. – Є прості речі: треба відстоювати те, що вважаєш правильним, і на цьому побудований західний світ. Або є думка, що не треба нічого робити, воно саме зробиться, а як не зробиться, то все одно я вмру раніше і най собі буде – на цьому збудований світ Сходу».

Ось такі проблемні питання порушувалися того вечора та робилися спроби на них відповісти. Крім того, Бойченко багато читав, а хто хоч раз його чув, то назавше запам’ятовує ці інтонації. Хто ж не чув, то як мінімум може зазнайомитися з його дотепністю та тверезістю думки в «Аби книжці». А про оптимізм справді варто замислитись.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.