Баракуда по-австралійськи

Австралія є далекою і невідомою для нас лиш на перший погляд, адже там зустрічаються місцини, які дуже схожі на наші Карпати й на Україну в цілому.

Населення Австралії, в більшості емігранти, які після великих катаклізмів у Європі, Америці, Азії їхали світ за очі подалі від біди. Тому в місцевій кухні так густо перемішані культури всіх країн, що важко зрозуміти, де, чиє і що? Винятком є аборигени, які заселили Австралію 40-50 тисяч років тому. Саме вони сьогодні є носіями австралійської автентики і рецептів тутешньої кухні. Їхня кухня вирізняється використанням лиш того, що росте й живе в Австралії. І це не зле! Шкода, що їх залишилось мало, як і нас, – тих, хто підтримує свого виробника та вживає тільки свій продукт.

У 2000 році, прилетівши до Австралії на Олімпійські ігри, я мав нагоду відвідати їхні заклади харчування та посмакувати те, чого немає в Європі, зокрема: кенгурятину (схожа на яловичину), м’ясо опосума (майже як нутрія) та крокодила (щось середнє між курятиною і кролятиною). Їжа для нашого шлунка не важка. Перебуваючи там, я цікавився й нотував для себе рецепти місцевих страв, а вдома намагався адаптувати їх до наших продуктів. Цікаво, що кенгурятина, до прикладу, завозиться у Європу лиш у три країни – Францію, Німеччину та Англію. Здавалось би, для нас це надзвичайно екзотична та невідома тварина, а в Австралії їх дуже багато і це для мешканців (особливо водіїв) є великою проблемою. Стихійне розмноження кенгуру спонукало австралійців до багатьох винаходів. Так, ми часто зустрічаємо на дорогах позашляховики з дугами на бампері та сітками на фарах, а це – ніщо інше як захист від кенгуру, а не прикраса. В Австралії їх так і називають – кенгурятники. Більшість доріг по обидва боки загороджені сітками, аби тварини не потрапляли під колеса. А щоб не обмежувати їхнє пересування, над дорогами змонтовані мости для переходу тварин…

М’ясо м’ясом, але ми вже запрезентували баракуду. В Австралії – національна страва, нею обов’язково пригощають туристів. Тож готуємо баракуду, запечену в листку пальми з овочами.

Баракуда – риба зовні дуже схожа на щуку. Водиться в тропічних і субтропічних морях. Розміром досягає 180 см у довжину і 30 см у ширину. Інколи нападає на аквалангістів.

Але ж де ми, а де океан? Тому «по ходу гри» робимо пов­ноцінну заміну – на будь-яку м’ясисту рибу, обов’язково хижака. Це може бути судак, форель, щука або жерех (1–1,5 кг). Замість пальми беремо листя осоки (в ідеалі – солодкої пахучої осоки). Якщо у вас зараз великі очі, то мені вас шкода. Чим займались у дитинстві, якщо не куштували осоки з запахом ванілі?!

За прикладом єгиптян, які робили папіруси, навхрест переплітаємо листя осоки та отримуємо таку собі скатертину, в яку згодом завернемо рибку – вже почищену та начинену дрібно порубаною на продовгуваті брусочки морквою, зеленню селери, різнокольоровим солодким перцем і кабачком. При запіканні риба має лягти спинкою донизу, бо в середину до овочів ми доливаємо лимонний сік (40-50 г) і кладемо листки лаванди.

На згорілі дрова (зола) насипаємо шар лушпиння грецького горіха товщиною 10 см, яке за 15 хв. дасть рівномірну золу такого кольору, якого ви ще не бачили. Її буде багато й вона буде однорідна. Розгрібаємо рівчачок у золі та кладемо рибку в осоці, попередньо добре зав’язавши її, засипаємо жаром.

Можете вмити руки й відкоркувати пляшечку хорошого білого сухого вина, бо на більше часу не вистачить. Лише 20-25 хв. і австралійське національне «смакотиння» готово.

Зрозуміло, що ця страва не є буденною, бо потребує натхнення, часу та великого бажання. Але воно того варте.

Вам знадобиться:

• риба чищена з головою (обов’язково хижак) – 1-1,5 кг;
• морква – 150 г;
• кабачок – 150 г;
• солодкий перець – 150 г;
• селера – 50-70 г;
• лимонний сік – 40-50 г;
• листочки лаванди – 10 шт.;
• листя осоки;
• сіль, перець до смаку.

Смачного!