«У дитинстві в мене було багато мрій, і більшість із них здійснилися, — розповідає Андрій Романчук. — Я дуже любив різні подорожі, мандрівки, особливо в гори. Тоді ми мріяли мати якісне спорядження: спальники, наплічники, намети. Тепер у мене все це є. Проте дуже мало часу залишається на самі гори».
Знайомтеся. Сьогодні в нашій «статусній» рубриці — успішний юрист, депутат обласної ради, колишній перший заступник голови ОДА Андрій Романчук.
Компанія-команда
Перший досвід управлінської роботи Романчук отримав ще студентом, коли у 1995 році очолив «Студентське братство». Каже, саме там закладалися ази та принципи роботи в команді, вміння спілкуватися з людьми та керувати процесами. Через три роки він очолив Івано-Франківський обласний центр соціальних досліджень, який створив разом з колегами. А у 2004 му разом з партнером заснував юридичну компанію, яка стала основою нинішньої «Moris Group».
З того часу компанія розрослася. Зараз там сім партнерів, всі — вихідці з Івано-Франківська, хоч останні кілька років усі живуть у столиці. «Зараз у «Moris Group» понад 40 працівників, — каже Андрій Романчук. — Коли ми починали, нас було троє. Однак, як тоді, так і зараз ми всі є однією злагодженою командою. У нашому випадку не компанія створила потрібну на команду, а навпаки — команда створила саме ту компанію, яка потрібна».
У 2007 році Романчук переїхав до Києва, правда, ще не остаточно. Каже, в Україні для повноцінної роботи юридичної фірми просто необхідно мати головний офіс у столиці. Мовляв, при нинішніх транспортних можливостях країни юристу дуже важко дістатися до Києва за кілька годин. А потреба у цьому дійсно є. Варто згадати лише представництво інтересів клієнтів у вищих судових інстанціях.
Систему треба міняти
З 2005-го по 2007-й Романчук працював на посаді першого заступника голови ОДА. Каже, здобув неоціненний досвід: було приємно працювати в колі однодумців, які мали бажання щось змінювати, створювати, але побачив і багато проблем держапарату: забюрократизованість, застарілість мислення, боязнь змін.
«На той час я був наймолодшим першим заступником голови ОДА в Україні, — пригадує він. — І я вдячний тодішньому голові ОДА Роману Ткачу за можливість сформувати команду з молодих незаангажованих людей». За словами Романчука, «старожили» ставилися до них негативно. Більше того, на початку були навіть анонімні листи до президента та прем’єра з приводу приходу «молодих і зелених». Проте згодом все стало на свої місця, до них почали прислухатися.
«В Україні реальна влада перебуває в руках чиновника середньої ланки, — продовжує Романчук. — Дуже часто люди працюють на таких посадах по 20 років. І звичайно, декого можна вважати досвідченими професіоналами і сумлінними виконавцями, проте у більшості випадків це надзвичайно інерційна категорія службовців. Для них боязнь змін пов’язана не з їхнім нерозумінням ситуації, а з небажанням брати на себе відповідальність». За словами Романчука, він та його команда намагалися змінювати ті сегменти системи, на які мали повноваження та компетенцію. У першу чергу це стосувалося спілкування з інвесторами — і внутрішніми, і зовнішніми. Запевняє, що впроваджували принципи прозорості, конкурентності та прогнозованості роботи влади. Але це не дуже допомогло. Бо, як говорить Андрій Романчук, в Україні потрібно змінити саму систему держуправління та методи прийняття рішень у ній.
Каже, за посадою не сумує, повертатись не хоче, корисним можна залишатися при будь-яких умовах.
Уже другий термін Романчук є депутатом облради. Правда, активним чи публічним політиком його важко назвати. Певне тому, як сам говорить, що в житті лише одну справу можна робити професійно.
«Свого часу я займався громадською та політичною діяльністю, тоді паралельно робити ще щось було практично неможливо, — каже він. — Тому після виходу із держслужби я займаюся тільки юридичною практикою. Хоча як депутат намагаюся бути на всіх сесіях обласної ради та засіданнях фракцій. Зрідка можу пропустити, якщо перебуваю у відрядженні або ж є якась дуже поважна причина».
Франківські діти
Як каже Романчук, сім’я для нього — пріоритет №1. Одружився він у 2007 році, а вже через рік у них з дружиною Оксаною народився син Володимир. Зараз він ходить у дитячий садок. У 2010 році народилася донечка Даринка. Через півроку сім’я переїхала до Києва вже остаточно.
«Я пишаюся тим, що мої діти, як і я, і дружина, народилися в Івано-Франківську, — говорить він. — Ми часто разом подорожуємо, діти змалку звикли до перельотів, поїздок, і це їм подобається найбільше». Партнери компанії «Moris Group» започаткували традицію Новий рік святкувати разом, а Різдво — з родинами. Так, минулого року були у Фінляндії. Святкувати новий 2013 рік їхні дружини планують на морі. Правда, чоловічий склад наполягає на зимовому відпочинку. Отже, досі обдумують варіанти.
За словами Романчука, у компанії склалася традиція багато працювати. При чому робота передбачає багато відряджень — як по Україні, так і за кордоном. Протягом року доводиться інколи до десяти разів виїжджати за межі країни.
«З дітьми ж намагаємося влітку поїхати на море, — розповідає Романчук. — Цього року, як і попереднього, були у Греції. М’який клімат, красиві пейзажі, приємна атмосфера та смачна середньоземноморська кухня — що ще потрібно для гарного відпочинку з дітками? Інколи подорожуємо з дружиною удвох. Тоді зазвичай беремо машину напрокат, карту, путівник — і просто їдемо. Тільки так можна відчути справжній дух країни та її мешканців».
Головне – спортивний азарт
Андрій Романчук має багато захоплень. Каже, це дає можливість значно ширше дивитися на світ. Окрім подорожей, любить фотографувати, слухати музику, захоплюється мисливством… «Був період, коли я активно займався верховою їздою, — розповідає він. — Але це займало багато часу, тому змушений був обмежити». До полювання ставиться як до спорту. Попри те, що вже давно не мав можливості походити по лісу з рушницею, звичку цю лишати не планує. Вони збираються компанією до десятка чоловіків, чужих майже не беруть. Коли у кожного в руках зброя, треба бути впевненим у кожному, каже Романюк.
«Найбільше любимо полювати на пернатих, — розповідає Андрій. — Це більш динамічний вид полювання, бо можна бути і в човні, і на суші. Ми з качками там майже у рівних умовах: поки вона злітає, в тебе є лише два постріли… Крім того, ходимо і на кабана, і зайця. Правда, на зайця складне полювання, бо треба багато ходити по полях. А полювання на кабана потребує витримки. Бо треба сидіти й чекати».
Як розповідає Романчук, їсти здобич — окрема традиція. Вони збирають усе впольоване докупи та віддають комусь одному. Той вдома готує здобич за спеціальними рецептами, а далі вони збираються та смакують.
«Якщо говорити про качку, то тут у нас є свої правила, — каже він. — Бо насправді тої качки не так багато: за одне полювання може бути 5-6 штук або й жодної може не бути. Бо головне — це спортивний азарт. Ті качки ми, як правило, віддаємо Віктору Кімаковичу. Він у нас поціновувач, готує їх у різних соусах, далі збираємося, їмо, спілкуємося, згадуємо».
Фотографією Романчук захопився не так давно. Купив собі фотоапарат, різні об’єктиви, аксесуари. Перечитав багато літератури з фотосправи. Як правило, фотографує архітектуру й ті місця, де буває, — на пам’ять.
Про оточення
Андрій Романчук має багато друзів. Серед них є й колеги по роботі, і товариші ще зі школи. Він каже, що справжня дружба дає можливість побачити себе таким, який ти є. І чим більше вона перевірена часом — тим міцніша та справедливіша. Найбільше Романчук цінує людей, яких не зупиняють перешкоди, які завжди перебувають у пошуку та намагаються щось створювати. На його думку, саме вони володіють всіма основними чеснотами та вважаються успішними. Особливо поважає тих, хто здатен визнавати свої помилки та не повторювати їх.
Не терпить безвідповідальності. Каже, важко спілкуватись і працювати з людьми, які не тримають слова, — тоді втрачається довіра, а вона є основою стосунків будь-якого рівня. «Я переконаний, що імідж можна лише трохи відкорегувати, але формується він протягом усього життя людини, — підсумовує Андрій Романчук. — Особисто для мене добрий імідж — це коли ти справляєш позитивне враження як на початку ділових стосунків, так і протягом усієї співпраці. На жаль, у нас склалося так, що в політиці бажання мати добрий імідж визначає твою діяльність. У мене навпаки — моя діяльність визначає мій імідж».
Comments are closed.