Коли на Вічевому майдані на святкування 20 річниці Незалежності зібралося повно люду, я відчувала гордість за свою країну. Бо справа навіть не в тому, що хтось там когось зігнав постояти під партійними прапорами, а в тому, що в очах людей було свято. Батьки та діти, морозиво й повітряні кульки, вишиванки та прапори – суміш відпочинку і святкового настрою, гумору і зосередженості…
Мимоволі багато з нас забуло, що за 20 років ми отримали повно розчарувань та пережили безліч негараздів, бо головним було те, що ми маємо свою державу, мову, символи. Те, про що наші батьки-діди лише мріяли, за що віддавали життя, до чого далеко не всі дожили.
Ще 10 років тому я вірила нашим політикам. Час минав, я мала можливість бачити багатьох із них у різних ситуаціях, розуміла, що не всі й не завжди говорять правду, і що головна робота політика – красивіше балакати. Пообіцяти так, щоб або ніхто не підловив на брехні, або принаймні так, щоби неправда вилізла якомога пізніше. Роки минули, а я й досі хочу вірити…
Напередодні Дня Незалежності міський голова Віктор Анушкевичус обіцяв багато. Як правило, дрібниць: конкурсів, концертів. Тобто того, що не вимагало багато коштів з бюджету та могло створити атмосферу свята. Одну з таких обіцянок іванофранківці добре знають: безкоштовний проїзд в автобусах для людей у вишиванках. Мер обіцяв це спершу на колегії ОДА, потім – на прес-конференції. Підняв питання сам – його ніхто не питав, не просив і, напевно, ніхто б не звинувачував, якби він чесно зізнався, що виконати цього не може.
Отже, цього року я вирішила перевірити його обіцянку на собі. Зайшла в автобус у вишиванці та спитала водія. Бо справа ж не у тих двох гривнях, а в обіцянці мера, яку я особисто чула двічі, в яку повірила. Водій відповідав голосно. Він почав з дотацій, яку отримують не вони, а КП «Електроавтотранс», а закінчив тим, що в нього нема вказівки безкоштовно возити людей у вишиванках. Настрій було зіпсовано. Краще б не питала.
Чомусь досі здається, що коли обіцяєш, то маєш виконувати. Особливо, якщо ніхто не тягнув за язик. Зрештою, й виконати це було не складно. Можна особисто зустрітися з перевізниками і сказати: «Хлопці, не забудьте у цей святковий день, що ви українці, та підтримайте нас у таких гарних починаннях». Можна й не просити, а виділити дотацію з бюджету, яка б компенсувала витрати перевізників. Припускаю, що це було би по 100 грн. на автобус, тобто десь 25-30 тис. грн. Для міського бюджету це не така вже й велика сума, а чесне слово мера, вважаю, коштує дорожче. Та можна було, врешті-решт, наказати, як Анушкевичус зробив із пабом «Че». Сказати: «Буде так, як я сказав, або ніяк не буде!». Та ще й зобов’язати водіїв причепити в салоні оголошення: «Проїзд у вишиванках безкоштовний. Вітаємо з Днем Незалежності!».
Можна було, але…
Насправді, ця історія повторюється з року в рік. Раніше влада теж обіцяла, що водії будуть безкоштовно возити, а ті відмовлялися. Тоді люди скаржились у службу оперативного реагування, ті озвучили питання на оперативній нараді, влада дала вказівку розібратися… Але от чи будуть розбиратися насправді? Бо ж сам виконком написав листа до перевізників, щоб «рекомендувати» їм возити людей у національному вбранні безкоштовно. А перевізники наші, як ми знаємо, не благодійні організації, а приватні структури. Яких і так уже півтора роки «нудить» від того, що вони безкоштовно возять пільговиків з 10 до 16 години. Вони вже й чути про пільги не хочуть. І навіщо їм ті рекомендації?
Тоді ж, на святі, Віктор Анушкевичус у своєму виступі сказав, що за ці роки ми так і не зреалізувалися в повній мірі. «Чому ми не в ряду великих європейських держав? – спитав мер. – А напевне тому, що ми не вибираємо до влади тих, в кого не тільки вишиванка на грудях, а українська душа всередині. І біль за державу, а не тільки за власну кишеню». Він закликав на усіх наступних виборах задуматися, кому віддати голос: популізму, балаканині чи людям, які ще вміють щось робити.
Гарно сказав. Ще б самому трохи… Бо великі європейські держави нас і так уже – зачекалися.
Comments are closed.