28 грудня українська тележурналістка та політик Ірина Геращенко розповіла про те, як пройшов обмін-звільнення українських полонених.
Незважаючи на технічні проблеми зі зв’язком, журналісти та військові передали, що колишні полонені вже на підконтрольній Києву стороні. О пів на першу ночі 28 грудня в “Борисполі” приземлився літак зі звільненими українцями. На Донбасі напередодні відбувся перший за рік обмін полоненими. Україна передала сепаратистам 233 людини. Бойовики відпустили 73 військових і цивільних. Когось тримали у полоні рік, когось – три.
“Це відчуття, від якого ком в горлі. Назва міста, в якому ти бував багато разів до війни, прапор неіснуючої “республіки”, насправді – відшматованого шматка України. Навколо озброєні люди в чужинській формі, й притиснувшись до автозаків, у яких просиділи ці кілька останніх годин на окупованій території – НАШІ. Вдивляєшся в обличчя, які знаєш тільки по фото їх рідних, дивишся в очі, усвідомлюючи, як з ними працювали й психологічно обробляли весь цей час. Навколо – люди зі зброєю і “журналісти” “лайфів”. А наш пул ще в автобусі.
І ось ми махаємо одне одному, і починаємо аплодувати, й українські журналісти вибігають з автобусу, і ми мчимо до них, і це був такий емоційний драйв. Контрольна звірка, НАШИХ викликають по прізвищах, вони за звичкою цих страшних трьох років на мить складають руки за спину, й раптом розривають ті зціплені за спиною руки, бо – хоч і в окупованій Горлівці – але вже за мить до волі. І ось- пальці в тризуб чи в кулак: Слава Україні! І йдуть в наш автобус! Скільки “Слава Україні! – Героям Слава!” Горлівка не чула давно.
А за пару годин до Горлівки – НАШІ з окупованого Луганська повернулися, виходили з тої маршрутки на Зайцево – і кричали нам: “Слава Україні!”
Найбільше хвилюєшся першоі хвилини зустрічі, коли наші, після пережитих страждань, стоять кам’яні, їх обличчя зі скелі … і потім як в тій “Сніговій королеві” перша сльоза, й вони вже – не крижані .
Найбільше люблю хвилину їх перевтілення, коли одягають військову форму і в очах вже не просто впевненість, а велике бажання повернутися в Горлівку. З миром! Не з війною, яку туди принесла не Україна….
На завершення Ірина Геращенко додала, що інколи найпростіші речі можуть принести багато радості.
“Вчора хлопці так щемливо переодягалися в новісіньку військову форму, вони ж, поранені, страшною зимою 2015, коли наша армія, розкрадена й знищена, гола і боса, одягалася ще волонтерами, ще не бачили цих новостроїв. “Ой, липучки на штанях! Зручно! Ремінь не потрібен!” , “Класні берці!”- тішилися, й ми разом з ними.
А потім перші дзвінки мамам і дружинам, а потім Президент їх зустрів особисто майже на ліній фронту, а потім військові гелікоптери і військовий літак – бо вони ж НАШІ воїни. Й у Харкові вони знову плакали – вже інакше, ніж в Горлівці. Там – ще не вірили, тут- не могли повірити! Вони йшли до військового караулу, який їх з почестями зустрічав, й перепитували: це для нас? Це правда? А в Києві вони вже не ховали емоцій. Свято! Таке потрібне країні.”
