Ігор Козак – з Калуша. Йому 39. Воював з квітня 2022 року. Після складного поранення військовому ампутували ліву ногу.
В обласній клінічній лікарні нещодавно військовому пересадили шкіру з однієї ділянки на іншу, йдеться у повідомленні ОКЛ.
Ігор розповідає, що навчався у Львові в економічному ліцеї, потім – в інституті банківської справи за спеціальністю економічна кібернетика. А після інституту близько семи років ходив по монастирях. Ще під час навчання пішов у католицький, потім – у греко-католицький, відтак – у православний. До монастирів довший час цікавився філософією, але вона не давала відповідей на питання, які хотів для себе з’ясувати. Каже, що цікавили “глибші пізнання, ніж просто почитати в книзі, хотів пережити певний духовний досвід…”.
З початком повномасштабної війни Ігор зголосився в тероборону, а невдовзі вже був на фронті.
Там все дуже просто і примітивно, – каже Ігор. – Є ворог, ти і побратими. Туди стріляєш, тут тримаєш оборону. Наступає момент, що потрібно захищати своє. І не треба шукати якихось глибоких смислів у війні. Їх там немає. Захищай своє і своїх!
До того, що на війні можна отримати каліцтво чи загинути, він ставиться по-філософськи: “Війна – це лотерея. Нема гарантії, що ти виживеш. Треба сприйняти той факт, що ти можеш померти, і тоді стає набагато простіше, страх відступає”.
Не шукати відмазок
Ігор звертає увагу на те, що зараз є багато ворожих наративів. Мовляв, не йду на фронт, бо не хочу захищати інтереси олігархів чи воювати за депутатів. На думку Козака, це все відмазки. Бо більшість захисників, як він переконався особисто, захищає свою батьківщину, рідних, майбутнє своїх дітей в Україні і можливість бути українцями на своїй землі.
Треба просто визнати: я боюся, – радить він. – Якщо людина скаже: “Я боюся і не йду тільки через те”, то це ще можна зрозуміти… А якщо шукає відмазки, ну це вже якось не по-чоловічому.
На його думку, людині природно боятися, це нормально. Тому, можливо, треба в державі піднімати питання про альтернативну службу для людей, які бояться чи не можуть служити за релігійними переконаннями. Вони могли б, наприклад, копати окопи, зводити фортифікаційні споруди, будувати заводи, адже це все також потрібно.
Але, щоб вирішувати певні проблеми, про них, перш за все, потрібно говорити, – переконаний Ігор. – Є у нас інтелектуали, інтелігенція, вчені, академіки… Треба тут глибоких знань, і психології, і, можливо, вивчати досвід інших країн.
Читайте: Сестра, донька, дружина й побратим. У Тлумачі запрацював нетиповий відділ у справах ветеранів
Потрібен реабілітаційний центр
Над створенням реабілітаційного центру він почав над цим працювати ще в реанімації. Телефонував, комунікував з людьми: просуваймо цю тему. І в результаті до певного рівня цей задум вдалося розвинути. Міськрада Калуша проголосувала за ініціативу створення військового госпіталю. Тобто готова дати приміщення або виділити земельну ділянку для того, щоб госпіталь у Калуші був.
Я вважаю, що військові госпіталі мають будуватись тут у нас, бо це глибокий тил, немає постійних обстрілів, як на сході, – пояснює Ігор Козак. – Та й не знати, яка ще буде ситуація восени і взимку, коли проблеми з енергетикою будуть колосальні, а ще й загострення на фронті, до чого ми маємо бути готові. Хлопці не мають там у Дніпрі чи в Запоріжжі лежати в коридорах тільки через те, що немає місця. Якщо є можливість людину стабілізувати, її потрібно відправляти сюди. Тут вона має пройти і лікування, і реабілітацію, і тоді вже, за рішенням ВЛК, їхати або далі на фронт, або додому. Або ми знову будемо до чогось не готові… Ми чекаємо, що почнуть прилітати по військових госпіталях, чи чого ми чекаємо на сході?
Чоловік вважає, що для побудови госпіталів на Галичині є ресурс. Забудовники зводять будинки швидкими темпами, то хіба для них проблема побудувати в нашій області сучасний госпіталь для військових? А те, що військові можуть лікуватися в цивільних лікарнях, на його думку, неправильно. Тому що має бути певний режим, пацієнти мають себе тримати в тонусі, не має бути такого розслаблення.
Читайте: Але хлопці живі! Група нацгвардійця Василя Панкратова винесла з поля бою 150 людей
На післявоєнні перспективи нашої країни Ігор Козак дивиться не через рожеві окуляри.
Ми зараз втрачаємо кращих на війні, – каже військовий. – У нас буде покоління людей, які будуть з обмеженими можливостями. Якщо в нас не буде тих, які зможуть те покоління забезпечувати, то буде дуже складно. Маємо також про це думати. Бо є ура-патріотизм, а має бути гострий раціоналізм. Ми ж не тільки живемо в моменті, поки нам західні партнери допомагають. А що буде через 10-15 років, коли тієї допомоги не буде або пріоритети поміняються.
Чоловік вважає, що нам потрібні національні еліти. А вони можуть вийти тільки з громадянського суспільства. Це суспільство має бути готове розв’язувати проблеми, не чекаючи на державу. “Нашим людям потрібно перестати боятися брати ініціативу у власні руки. І замість критикувати всіх і вся, інколи потрібно просто взяти і робити”.
